2018-12-8 09:36 |
«Озброєння української армії» - десята публікація з серії, яка презентує «Нову стратегію миру та безпеки», запропоновану на Національному форумі, що пройшов 30 жовтня у Києві.
В«Озброєння української арміїВ» - десята публікація з серії, яка презентує В«Нову стратегію миру та безпекиВ», запропоновану на Національному форумі, що пройшов 30 жовтня у Києві.
Сильної армії без надійної військової техніки й ефективного озброєння не буває.
Піднімаючи цю тему, ми маємо розуміти, що в нас є як оперативні завдання сьогодення, так і стратегічні, розраховані на перспективу.
Протягом всіх передвоєнних років українська армія експлуатувала техніку й озброєння, що залишилися від Радянського Союзу. Саме тому військово-технічна політика в оборонному відомстві країни була відсутня взагалі, і тепер її необхідно формувати з нуля.
Масовий розпродаж боєздатної техніки, а також моральне й фізичне застаріння того, що залишилося від військово-політичних мародерів, призвело до ситуації, коли організаційно розвалена армія вступила у війну голою, босою і беззбройною.
У бій пішли добровольці. Найнеобхідніше на початковому етапі війни забезпечили волонтери.
Далі почала оживати армія, включилися приватні й державні підприємства, наші західні партнери. Так, усім світом відроджували й озброювали українське військо.
Реформуючи і зміцнюючи українську армію, ми маємо орієнтуватися на найгірший з можливих варіантів розвитку подій. В основу наших планів має бути покладена твереза оцінка наявних ресурсів і можливостей, а також слабких місць - як своїх, так і супротивника. Це дозволить намітити не лише шляхи зміцнення армії на найближчу і далеку перспективу, а і визначитися з несиметричними методами боротьби з агресором.
Разом зі структурними та організаційними змінами, націленими на більшу гнучкість і мобільність армії, ми маємо знайти рішення надзвичайно складних і високовартісних завдань.
Одне з них - кардинальне зміцнення системи протиповітряної оборони, що забезпечує надійний захист критичної інфраструктури країни, густонаселених міст, а також військ від авіаційних і ракетних ударів.
На першому етапі це завдання доведеться вирішувати за рахунок відновлення і модернізації систем озброєння, що залишилися країні у спадок, а також за рахунок допомоги наших західних партнерів і гарантів.
У довгостроковій же перспективі необхідно спиратися на власний науковий і промисловий потенціал у сфері ракетобудування. Ця галузь, за правильного підходу держави, дозволить нам у відносно короткі терміни надійно озброїти сучасними ракетними комплексами різного призначення всі види Збройних Сил.
Щодо авіаційного компоненту повітряних сил, то, продовжуючи експлуатувати радянську техніку, ми маємо, по-перше, розв'язати багаторічний вузол проблем у вітчизняному літакобудуванні й зробити наші пасажирські та військово-транспортні літаки візитною карткою країни й української армії, а по-друге, підняти економіку до рівня, що дозволяє якщо не купувати, то хоча б утримувати сучасну бойову авіацію. Це дозволить нам розпочати серйозний діалог з нашими партнерами з питання військово-технічної допомоги в цій сфері.
Ми ніколи не мали флоту, здатного захистити наші інтереси в акваторії Чорного й Азовського морів. Навіть з урахуванням бойових кораблів, захоплених окупантами в Севастополі і Донузлаві, сил для виконання таких завдань було явно недостатньо. З початком війни прийшла розплата за легковажність.
Вирішувати завдання відродження флоту необхідно з розробки Морської доктрини України і концепції побудови Військово-Морських Сил, що їй відповідає.
На щастя, у нашої країни зберіглася школа суднобудування і виробничий потенціал для будівництва флоту. Але з обмеженими фінансовими ресурсами і в короткі терміни це завдання не вирішити.
Саме тому нам необхідно рухатися декількома паралельними шляхами.
Перший - реалізувати давно розпочату програму будівництва чотирьох корветів для Військово-Морських Сил.
Другий - підтримати новітні розробки наших вчених в сфері безекіпажних роботизованих морських систем і апаратів для ведення військових операцій на морі.
Третій - розпочати переговори з країнами-гарантами по Будапештському Меморандуму й іншими країнами НАТО про передачу Україні бойових кораблів, необхідних для захисту нашої території та виключної морської економічної зони.
Водночас необхідно створити повноцінні пункти базування флоту на Чорному й Азовському морях, а також розпочати більш інтенсивну підготовку кадрів для Військово-Морських Сил.
Наша мета - побудувати сильний український флот і повернути його до українського Севастополя. Без зайвих балачок про паради.
Не менш масштабні перетворення необхідні в Сухопутних Військах, що складають половину Збройних Сил країни.
Окрім всіх вже перелічених проблем, як і раніше вузькими місцями залишаються мобільність військ, організація тилового забезпечення, відсутність ефективної системи медичної евакуації з поля бою. Залишає бажати кращого забезпеченість і стан військової техніки й озброєнь. При тому, що промисловість вже здатна виробляти надійні сучасні бронетранспортери, для армії це поки ще розкіш.
Кажучи про реформи Збройних Сил, ми маємо не випускати з поля зору ідеї агресивних стратегів сучасної війни. Вони роблять ставку на істотне підвищення мобільності військ, а також скорочення просторового, часового і інформаційного розриву між військами і органами управління. Це завдання актуальне для всіх видів наших Збройних Сил і десантно-штурмових військ.
Предметом особливої уваги має стати зміцнення Сил спеціальних операцій, створених як окремий рід військ в розпал війни, в січні 2016 року.
Завдання не лише в тому, щоб ці частини могли таємно і ефективно протидіяти агресору, а й у тому, щоб самий рівень їхньої підготовки й оснащення змушував недругів зайвий раз подумати, перш аніж кидати недобрі погляди на нашу землю.
Наступна публікація буде присвячена оборонно-промисловому комплексу країни.
Більше читайте на сторінці Воєнний кабінет Юлії Тимошенко.
Андрій Сенченко,В
член Політради партії В«БатьківщинаВ»,В
лідер Всеукраїнського руху В«Сила праваВ»,
Обозреватель
В
Подробнее читайте на gazetavv.com ...
