2019-4-9 21:30 |
Коли в Україні почалася війна, сотні іноземців взяли до рук зброю та приїхали на Донбас, щоб допомогти нам у боротьбі за свою незалежність. Про історію громадянина Молдови, який воює на боці України у 54-ї бригаді, Станіслава Гібадуліна – читайте в інтерв'ю 24 каналу.
Скільки тобі було років, коли ти приїхати в Україну? І що спонукало тебе взяти до рук зброю?
– Мені тоді було 25 років. Я дуже хотів допомогти Україні. Я вважаю, що це мій шлях і я повинен тут бути, і допомагати українцям. Я бачив багато молдованів, які воювали проти України на боці ОРДЛО, я хотів показати, що є й молдовани, які підтримують Україну та знаю, хто насправді є агресором.
– До цього як приїхати, то я спілкувався з друзями, які теж є іноземними громадянами і вже воювали в Україні. Я прийшов до добровольчого батальйону, записався, почав тренуватися – проходити курс молодого бійця і після двох тижнів я вже був в зоні проведення бойових дій.
Багато людей з Молдови воює на боці Росії?
– Дуже багато. Наскільки я знаю, десь 50 людей було заарештовано за це. Якщо я воюю за Україну, то це також протизаконно. Тобто, це стаття найманства, коли ти воюєш не своїй країні.
Як до тебе ставились люди, з якими ти був в одному підрозділі?
– До мене ставилися з дуже великою повагою, спілкувалися зі мною та вчили української мови.
Станіслав Гібадулін про війну на Донбасі
– В самому підрозділі, який бере участь в бойових діях, я прослужив десь півроку. Після того, як закінчились бойові дії цього підрозділу, то я перевівся в штаб батальйону.
В тебе було два поранення. Перша історія, коли ти отримав у ногу та живіт, при цьому витягував друга, який в результаті помер. Як це – отримати поранення?
– Тоді ми потрапили під гранатометний обстріл. Тоді це був дуже сильний удар, якщо можна так сказати, як у професійного боксера. В мене було в ногу і живіт, а в друга в шию. Болі я не відчував, але спершу, коли осколки потрапили в мене, то був почув сильний удар.
Станіслав Гібадулін
– Після поранення ми кілька секунд не рухались, щоб зрозуміти, що трапилось. Потім почали рухатись з червоної зони. Я витягував друга, відстань не була дуже великою – десь 80 метрів.
80 метрів з пораненою ногою витягувати поранену людину, яка в бронежилеті, це не так легко… Ти відчував біль?
– Тоді був стрес і шок. Нога не боліла, але я відчував, що вона не працює на 100%.
Другий раз ти бачив момент, коли ПТУР летів в машину…
– Деякі люди кажуть, що я вже другий раз бачив смерть своїми очима. Я мав залізти в машину і почув якийсь звук. Обернувся та побачив цей ПТУР на відстані 200-300 метрів. Коли він потрапив у машину, я отримав контузію й побачив, що в мене немає фалангів своїх пальців. Я подумав одразу, шукати їх не буду, адже це буде дуже смішно.
Протитанкова керована ракета (ПРУТ) – вид протитанкової зброї, яка є складовою частиною протитанкового ракетного комплексу, твердопаливна ракета з кумулятивною бойовою частиною, з корегованою траєкторією польоту за командами оператора або власної голівки самонаведення.
В тебе згорів молдавський паспорт. В мене є український паспорт, в тебе його нема. Поясни, в чому різниця між нами?
– Я дуже хочу одружитися, хочу дітей, хочу сім'ю, але я не можу цього зробити. Я не можу придбати собі житло, машину. Я не можу виїхати за кордон, до прикладу, після першого поранення мене хотіли відправити відпочити за кордон – пройти реабілітацію. Однак я не можу цього зробити без паспорта. А дуже хочеться побачити світ.
Що тобі дала Україна та війна?
– Я вдячний Україні, що вона дала мені посвідчення учасника бойових дій. Це винагорода, що є брав участь в бойових діях. Війна дала мені дуже хорошого друга, але вона забрала його.
Ти не шкодуєш, що ти приїхав сюди, втратив здоров’я, друга у тебе проблеми з законом на Батьківщині?
– Іноді важко це, але я не зламався і продовжую робити те, що я роблю і буду робити.
+Відео.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...
