2018-11-23 12:45 |
Наш час має свій аналог пакту Молотова-Ріббентропа. І називається він «Північний потік»
Матрьошка недарма є улюбленим національним сувеніром Росії. За першим шаром ховається другий, за другим – третій. Той, хто приймає оболонку за сутність, ризикує глибоко помилитися.
Росія продовжує тягнути В«Північний потік-2В» до Німеччини, попри те, що не всі дозволи на використання газогону отримані. Але велика пропагандистсько-корупційна машина Кремля невпинно працює. Десь тиском, десь грошовими корупційними ін’єкціями, десь обіцянками вона вбиває клин в Європейський союз, перевіряючи на міцність задекларовані європейцями цінності.
Політики В«старої ЄвропиВ» хотіли би слідувати власним ідеалам. Але ще вони хотіли би переобратися на наступний термін. А для цього потрібно, щоб в домівках бюргерів було тепло, щоб газ постачався безперервно і коштував помірно.
В«Жодної політики, лише бізнесВ», - запевняє Європу Кремль. Європейці погоджуються, бо їм вигідно погоджуватися. Але в Енергетичній стратегії Росії до 2020 року, в розділі В«Цілі та пріоритетиВ», записані такі слова: В«Россия располагает значительными запасами энергетических ресурсов и мощным топливно-энергетическим комплексом, который является базой развития экономики, инструментом проведения внутренней и внешней политики. Роль страны на мировых энергетических рынках во многом определяет ее геополитическое влияниеВ».
2020 – це рік запланованого старту експлуатації Північного потоку-2. Такий збіг.
Північний потік (фото: Reuters)
Вісь Москва-Берлін ХХІ
Північний потік недарма порівнюють з пактом Молотова-Ріббентропа. Газогін ніби ділить Європу на сфери впливу між Москвою та Берліном, ставлячи політику головного локомотива ЄС в залежність від російського газу. Коли європейський обиватель в Німеччині, Австрії, Бельгії, Нідерландах буде впевнений в безперебійному постачанні енергоносіїв, чи буде він перейматися долею далекої України, від ГТС якої сьогодні залежить тепло в його домівках? Навряд чи, адже своя сорочка завжди ближче до тіла.
Разом з Україною в В«сіру зонуВ» потрапляють й інші країни умовного регіону В«Міжмор’яВ». Недарма Матеуш Моравецький, прем’єр-міністр Польщі так різко висловився проти Північного потоку-2, попри певне охолодження стосунків між Варшавою і Києвом. Зараз не до сусідських суперечок – для всіх В«на схід від ОдриВ» є очевидним те, що газогін є не економічним, а геополітичним проектом, новою віссю Москва-Берлін. У цій частині Європи добре пам’ятають, чим завершилася попередня. І що свій кривавий В«золотий вересеньВ» був не тільки в Україні, але й в Польщі, Естонії, Литві, Латвії. Коли газ для В«старої ЄвропиВ» буде перекачаний в російсько-німецьку ГТС, що стримає Путіна від повномасштабного вторгнення в Україну – і далі?
Європейські бюрократи сьогодні, як і 80 років тому, бажають стабільності. Крім того, вони стоять перед моральною дилемою: що краще – газ і гроші для себе чи європейські цінності для всіх? Чи варто заради принципів В«перти буромВ» проти Росії? Чи краще один раз, всього лише один раз, піти на невелику угоду з совістю, отримати В«блакитне паливоВ», прибутки й переконливу риторику для наступних виборів? До того ж, у Путіна є авторитетні друзі у високих європейських колах – наприклад, колишній канцлер Німеччини Герхард Шредер, який за сумісництвом є членом правління низки російських енергетичних компаній. В
Втім, система не працює таким чином. Коли люди, від яких залежить континентальна безпека, кожний по разу присплять свою совість, на виході виявиться, що єдності більше не існує, кожний сам за себе, і хай війна стукає у двері сусіда, а не в мої. Але Європа – це велика комунальна квартира, і якщо починає горіти в одному місці, то вогонь рано чи пізно прийде до кожного.
Блакитний вогник російського газу є полум’ям, в якому може згоріти вся Європа.
Аргументація від лукавого
Цікаво спостерігати, як європейські бюрократи намагаються обійти не лише свою совість, а й власні директиви та регламенти. Так, Третій енергетичний пакет, прийнятий у 2009 році, бореться з монополізацією і забороняє компаніям-постачальникам газу чи електроенергії контролювати мажоритарну частку розподільчих мереж. В«Це все такВ», – погоджуються зацікавлені сторони, і починають свої юридичні танці. Заборона контролювати не означає заборони будувати; навіть монополістам можна використовувати 50% мережі і т.д. Окремі експерти відверто говорять, що формально Росія може обійти Третій енергопакет, якщо, крім В«ГазпромуВ» допустить в мережу В«РоснефтьВ» та В«НоватекВ». Формально обійде, так. Але цінності не можна сповідувати формально, їх або дотримуються, або ні.
В«Північний потік-2В» несе в собі низку загроз для Європи. По-перше, він вносить розкол всередину ЄС і НАТО, тому що є країни В«заВ» і є країни В«протиВ». Руйнується єдність союзників, яка є такою важливою в часи, подібні до наших. Михайло Гончар, президент Центру глобалістики В«Стратегія ХХІВ», слушно зауважує в одному з інтерв’ю, що газогону ще немає, а розкол всередині європейських інституцій вже є.
По-друге, В«Потік-2В» – це інструмент шпіонажу, який дозволяє сканувати підводний та надводний простір, збираючи необхідні дані про активність довкола. По-третє, наявність газогону дасть Росії формальний привід нарощувати військову присутність в регіоні, звісно В«з метою забезпечення стабільності поставок газу в ЄвропуВ». А далі В«зелені чоловічкиВ» без розпізнавальних знаків цілком можуть опинитися на території країн Балтики.
По-четверте, В«Північний потік-2В» поставить інші європейські держави центральної та північної Європи в залежність від Берліна, а Берлін – в залежність від Москви (південь Європи охопить Турецький потік). Від енергетичного тиску до політичного лише один маленький крок, і навряд чи варто сумніватися, що він буде зроблений. Навіть сьогодні Німеччина уникає визнавати участь Росії у війні на уході України, віддаючи перевагу більш розпливчастим формулюванням – щоб не дратувати свого В«партнераВ».
В«ГазпромВ» чи В«РоснефтьВ», Міллер чи Сєчин – лише різні фасади організації під назвою КДБ. Якщо Росія затисне Європу своїми газогонами з півночі і півдня – системі безпеки на континенті залишаться лічені роки. Першими, хто сповна це відчує на собі, будемо ми. Просто в силу географії.
(фото: informator.news)
Третя сила для України
В якомусь з фільмів була така фраза: В«Краплину можна вберегти від висихання, помістивши її в мореВ». Такий підхід може бути застосований і в нашій ситуації. Єдиний спосіб Україні встояти між тим молотом і ковадлом, куди нас затискають тектонічні плити геополітики – це прив’язати інтереси України до інтересів когось з більш вагомих та серйозних гравців. На континенті такого гравця немає, тому що ніхто не захоче одночасно ускладнень з Берліном і Москвою. Але він є за океаном.
Крім країн В«Міжмор’яВ», противником В«Північного потоку-2В» є також США. Короткострокові економічні інтереси не затіняють їм довгострокових геостратегічних перспектив. Кожний, хто подумає про це декілька хвилин, зрозуміє, що війна в Європі буде війною у світі. Перші залпи цього потенційно глобального конфлікту вже п’ять років звучать на Донбасі.
США мали свій інтерес в Україні. Так, одним із розробників Юзівського родовища сланцевого газу мав стати американський Chevron. Цей проект сильно бив по інтересах В«ГазпромуВ», і Слов’янськ недарма виявився серед перших захоплених бойовиками міст.В Очевидно, що поки в районі йдуть бойові дії, жодний інвестор не буде вкладатися в розробку, і тому Росія на випередження тягне в Європу свої газогони.
Рекс Тіллерсон, донедавна держсекретар США, сам є вихідцем з нафтогазового істеблішменту. Ризики російських проектів прекрасно усвідомлюють в Вашингтоні. В поточній ситуації нам недостатньо просто просити Америку накласти санкції на постачальників обладнання для Північного потоку-2. Потрібно запропонувати Штатам більш цікавий В«призВ», який назавжди зв’яже Вашингтон з долею Києва.
Таким призом є лише один актив – українська ГТС. Допустити в неї американців можна двома шляхами: створенням спільного консорціуму або – ще більш ефективно – приватизацією американською компанією, на кшталт ExxonMobil. Хай нас не вводять в оману контакти Тіллерсона з росіянами – як показали нещодавні події, сам президент супердержави може зустрітися навіть з північнокорейським вигнанцем, якщо цього вимагають інтереси США.
Присутність в українській ГТС дозволить американцям більш активно просувати свої інтереси в Європі, блокуючи, в тому числі, В«Північний потік-2В». І підтримувати безпеку на континенті, а разом з нею – і цілісність України. Такі процеси завжди рухаються краще, коли їх супроводжують цілком конкретні фінансові вигоди. І навпаки, якщо цього не відбудеться і московсько-берлінська вісь запрацює – Штати стануть більше зацікавлені в регіональній нестабільності, ніж в безпеці. «³кноВ» між цими векторами дорівняє декільком рокам.
Передбачаю, що така теза може викликати невдоволення тих, хто вважає, що В«труба наша, ми маємо права її продавати і здавати національні інтересиВ». Але мистецтво політики вимагає приймати ефективні рішення в інтересах країни, які базують не на емоціях, а на реальній оцінці перспектив. Сьогодні таким рішенням є участь американців в українській ГТС.
Газогін без газу є лише металобрухтом. Така доля очікує нашу ГТС, за півтора-три роки, коли росіяни добудують і запустять свої потоки. Після цього ніщо не поверне Україні її транзитну роль. Як ніщо не стримає Путіна від подальшої агресії.
Роман Безсмертний, екс-віце-прем’єр для В«ГлавкомаВ»
Читайте також:
Транзиту – труба? Чи зможе Україна зупинити Nord Stream-2
В«Північний потік-2В»: Трамп здався, Україна приголомшена
Подробнее читайте на glavcom.ua ...
