фото показано с : 24tv.ua

Любомир Кузьмяк про Карпати зразка 1979-го, які вдруге в історії здобули для Львова путівку в елітний дивізіон. 28 січня виповнилася річниця смерті Іштвана Секеча, наставника "левів", а у квітні Львів відзначатиме 40-річчя з моменту прем’єрного поєдинку в тому знаковому сезоні.

Після суддівського свавілля у 1978-му, яке стало на шляху виходу львів’ян в елітний дивізіон, футболісти зареклися, що обов’язково виконають це завдання наступного року. "Ми так розізлилися, що вирішили – наступного сезону хоч ціною крові, але завоюємо путівку у Вищу лігу СРСР", – згадував ті події Іштван Секеч.

Космічний рекорд Юрчишина – 42 голи у 42 матчах – та його запрошення у збірну Союзу, вихід Карпат до півфіналу Кубка СРСР та абсолютне перше місце в таблиці з 8-очковим відривом від найближчого переслідувача. Здається, все це не було межею для великої львівської команди, яку вважали однією з найперспективніших в СРСР.

Карпати в обороні своїх воріт. Львів, стадіон Дружба (теперішня Україна), 1979 рік

Озираючись у минуле, сміливо можна припустити – Секечу вдалося створити одну з найсильніших команд в історії Карпат. У місті Лева її називали "атомною". Фантастичний підбір виконавців, неймовірний потенціал і відмінний стиль гри конвертувалися у численні рекорди та переконливий вихід у Вищу лігу. Щоправда, елементи розбрату та міжусобиць звели все нанівець у 1980-му, коли "леви" у зворотному напрямку вилетіли до Першої ліги. А через два роки клуб узагалі було знищено шляхом об’єднання зі СКА. Доля багатьох футболістів тієї команди виявилася не менш драматичною та трагічною, ніж подальший шлях зелено-білого клубу.

***

Олексій Швойницький

Уродженець Львова, який більшу частину кар’єри провів у Карпатах, звідки викликався до молодіжної збірної Союзу. Великий вплив на формування Олексія як голкіпера мав Олександр Швойницький, старший на 8 років брат-воротар.

"Швойницького відгамселили бандити – ребра пробили легені". Він має автографи Ді Марії та Клюйверта і пише про Карпати

Володів чудовим потенціалом, однак повноцінно не розкрився. Після карпатівської епохи шукав себе в Охтирці та Полтаві. Згодом переїхав у Лубни, де трагічно загинув за тиждень до 47-го дня народження (існує кілька неперевірених версій причин смерті, які не зовсім етично наводити).

Василь Щербей

Вихованець закарпатського футболу. Професіональну кар’єру починав у Говерлі, у 1978-му перебрався в Карпати. У Львові відіграв чотири сезони, після чого вирушив у кишинівський Ністру. Вважався дуже непоступливим захисником і володів чудовими фізичними даними. У 1985-му в якості футболіста луцького Торпедо поїхав на відпочинок у Закарпаття. Трагічно загинув під час купання в річці за кілька днів до свого 30-річчя – браконьєри струмом глушили рибу, а Василь опинився не в тому місці не в той час. Похований у Львові на Янівському цвинтарі.

Анатолій Саулевич

Народився в Києві, де і розпочав займатися футболом. У 1976-му переїхав до Львова на запрошення Ернеста Юста і в тому ж році став чемпіоном Європи серед юнаків у складі збірної СРСР. Якісно закрив позицію лівого захисника Карпат. Залишився в команді після об’єднання зі СКА, пізніше виступав у Тернополі та Хмельницькому. Відзначався холоднокровністю і залізним характером. Після завершення кар’єри своє життя з футболом не пов’язав, проте є стабільним учасником ветеранських матчів Карпат, пенсіонер.

Олег Родін

Уродженець Москви та вихованець місцевого Динамо. Переїхав до Львова, який став для нього рідним. У 1979-му з першолігових Карпат викликався до національної збірної Союзу, а через рік у поєдинку з ФРН був покликаний опікати Герда Мюллера. У 1981 році перейшов з Карпат до московського Динамо через ймовірні проблеми з армією.

Олег Родін: Удар, яким Баль забив Бразилії, назвав радіокерованим

На заваді великій кар’єрі стала серйозна травма коліна (Олег Дмитрович із жахом згадує той матч 1981-го в Кутаїсі) – фактично Родін завершив з футболом у 25-річному віці. З кінця 80-х – тренер-викладач в ЛУФК, доклався до виховання багатьох відомих футболістів і працює там дотепер.

Юрій Суслопаров

Уродженець Харкова не мав багато шансів розкритися у рідному Металісті, однак відразу став "своїм" у Львові. У 1980-му забив вирішальний гол у фіналі молодіжного чемпіонату Європи. Видатна гра в обороні не залишилася непоміченою у Москві: 5 сезонів за Торпедо, потім ще стільки ж за Спартак, виступи у збірній СРСР, звання чемпіона. Кар’єру футболіста Суслопарова можна вважати зразковою, проте важка травма суттєво скоротила її.

Тренерський шлях не був таким яскравим – вирізняється лише екзотичний досвід роботи у Бангладеші, де Юрій Володимирович завоював золоті медалі. Жив у Москві, брав участь у ветеранських турнірах. Стабільної роботи не мав, працював робітником на заводі ЗІЛ, підробляв таксистом, охоронцем, вантажником, зловживав алкоголем. У 2010-м році Суслопарова збив автомобіль, а через два роки він залишив цей світ за нез’ясованих обставин. За поширеною версією легендарний футболіст загинув через пожежу у вагончику, де він мешкав. Спочиває на кладовищі у Московській області.

Юрій Бондаренко

Один із двох володарів Кубка 1969-го у складі команди Секеча. Після вояжу у Чернігів та казахський Семипалатинськ (нині – Семей) повернувся до Львова у 1974-му, закріпився в основі, носив капітанську пов’язку Карпат. Сезон-1979 став останнім для Бондаренка в Карпатах. Далі був успішний період у вінницькій Ниві та кінець кар’єри в Молдові. Активною тренерською кар’єрою на професіональному рівні не займався і сповна реалізував себе за межами футболу. 70-річний Юрій Васильович дотепер працює менеджером в одній із львівських страхових компаній.

Василь Гунько

Народився у Магадані в сім’ї насильно виселених радянською владою українців. Великим футболом розпочав займатися у Червонограді, а у 1979-му зіграв свій перший матч за Карпати. Ще по два сезони провів за "левів", а також за об’єднану команду. У 1982-му спробував закріпитися у харківському Металісті. На хорошому рівні проявив себе у якості дитячого тренера. Частий гість ветеранських матчів, тренує дітей у львівській СДЮШОР №4.

Ігор Цісельський

Корінний львів’янин, для якого сезон 1979-го був лише першим у професіональному футболі. Тоді ж Анатолій Заяєв запрошував хлопця у Таврію, проте Цісельський відмовився: "Для мене Карпати були всім, що я мав у житті". Закріпитися у складі "левів" не зміг, зате з 1979-го по 1981-й зіграв за Карпати, СКА та СКА Карпати. Згодом став гравцем Ниви, яка через два роки переїхала з Бережан до Тернополя, отримав статус легенди – провів у Ниві понад десять сезонів. Наприкінці кар’єри грав за Верес та Буковину. Шукав себе у суддівстві, однак з часом залишив футбол. Нині живе у Львові, займається міжнародними вантажними перевезеннями.

Іван Паламар

Ще один львів’янин, який потрапив у Карпати вже в 10-му класі. Секеч плавно підпускав хлопця до основної обойми, втім перед дебютом у Вищій лізі у 1980-му, Паламар зламав ногу. Наступного року відвоював місце в головній команді, та через об’єднання зі СКА переїхав до Вінниці, де зіграв понад дві сотні матчів за Ниву. У 1985-му отримав запрошення у Динамо та Спартак. "Я ж народився у Львові – який може бути Спартак?", – пояснював свій вибір Іван Іонович.

Лобановський проти Бєскова – битва тренерів Динамо і Спартака увійшла в список найкращих тренерських дуелей

Витіснити з основи Анатолія Дем’яненка не зумів і за два сезони Паламар провів за киян лише три поєдинки, формально ставши дворазовим чемпіоном Союзу. Далі були 80 матчів за запорізький Металург і повернення у Вінницю. Нині працює фінансовим директором однієї з вінницьких автотранспортних компаній.

Юрій Дубровний

Єдиний польовий гравець, який відіграв у всіх матчах чемпіонату того сезону. Вихованець стрийського футболу. Потрапив у Карпати транзитом через СК Луцьк. Провів у футболці "левів" 8 сезонів, був капітаном команди і її душею. У 1982-му році разом з львівським десантом вирушив у Ністру, де також був серед лідерів. Згодом повернувся до Львова і грав за СКА Карпати. Наприкінці 80-х виступав за ряд німецьких команд нижчих дивізіонів. Тренерська кар’єра була насиченою, однак по-справжньому втілити усі свої задуми не зумів. Нині живе у Львові, тяжко хворіє.

Андрій Баль

Головна зірка команди Секеча. Уродженець Нового Роздолу, який продовжив навчання у Львівському спортінтернаті, а згодом потрапив у "дубль" Карпат. Віддав Львову чотири повноцінних сезони, після чого у 1981-му став гравцем київського Динамо. За десять сезонів у столиці Андрій Михайлович заслужив статус легенди всього українського футболу, виграв Кубок Кубків, став 4-разовим чемпіоном та володарем Кубка СРСР, учасником двох чемпіонатів світу, фіналістом чемпіонату Європи, врешті-решт, забив епохальний гол бразильцям. Завершував видатну кар’єру в Ізраїлі.

"Коли брат помер, у мене розрядився телефон – 1000 пропущених дзвінків". Життя та смерть Андрія Баля

Тренерський шлях видався менш яскравим – Баль очолював Ворсклу та Чорноморець і протягом кількох років входив до тренерського штабу національної збірної України. Не стало Андрія Михайловича влітку 2014-го – його серце зупинилося на футбольному полі під час ветеранського матчу. Похований на Байковому кладовищі.

Лев Броварський

Найстарший футболіст Карпат-1979, рекордсмен "левів" за кількістю проведених ігор, володар Кубка СРСР. З постаттю Броварського пов'язаний міф – мовляв, Секеч не зумів поділити "Волгу" між найавторитетнішим та найкориснішим гравцями команди. Як наслідок, суперечка Броварського та Юрчишина через автомобіль виявилася тією тріщиною, яка стала каталізатором поділу колективу на два табори.

Лев Броварський (праворуч) перед початком матчу Карпати – Алга (Фрунзе). Львів, 1979 рік

Лев Рудольфович віддав Карпатам 14 сезонів і майже десятиліття виводив партнерів на поле з капітанською пов’язкою. У 1980-му попрощався з кар’єрою футболіста. Кілька разів очолював Карпати, працював у Камеруні. Помер 4 червня 2009 року. Похоронна процесія розпочалася на місці земної слави спочилого – стадіоні Україна. Рельєфна плита могили Броварського на Личаківському цвинтарі містить герб Карпат. Клуб вилучив з обігу 6-й номер у пам'ять про людину, яка багато років носила футболку з цим номером на спині. Львівська міська рада назвала його іменем вулицю неподалік Арени Львів.

Ярослав Думанський

Син видатного Мирослава Думанського, який перевершив свого батька. Вихованець івано-франківського футболу. У дитинстві займався багатьма видами спорту, значні успіхи робив у хокеї. Ще школярем приглянувся Ернесту Юсту і отримав шанс у Карпатах. "Ярек" змалечку викликався у різноманітні збірні Союзу і встиг зібрати справжню колекцію трофеїв: бронзовий (1977 р. ) і золотий (1978 р. ) медаліст юніорських чемпіонатів Європи, фіналіст юніорського чемпіонату світу (1979 р. ), чемпіон Європи (1980 р. ) серед молодіжних команд. Грав проти найперспективніших футболістів світу на молодіжному рівні, зокрема проти Марадони.

"У супермаркеті роздавав по 100 автографів": він грав із зірками АПЛ та Прімери і покарав росіян шедевральним голом

Вперше Думанського запросили до Києва у 1976-му, згодом пропозиції зі столиці надходили щороку. Врешті-решт, у 1981-му Ярослав таки став гравцем Динамо, зіграв понад півсотні матчів, а тоді переїхав у московське Динамо. Далі був Металіст та повернення в Івано-Франківськ. Про зіркові Карпати 1979-го згадує з сумом і жалем: "У тій команді відбулося щось незрозуміле. Нам пророкували світле майбутнє. Навіть зараз не розумію, що трапилося". Один з найбільш титулованих івано-франківських футболістів зараз мешкає у рідному місті і очолює Школу футболу імені Мирослава Думанського.

Костянтин Антоненко

Народився у Дрогобичі в сім’ї військового та вчительки. Розпочав займатися футболом у Стрию. У 1978-му зіграв перший сезон на професіональному рівні за щойно засновану Ниву з Підгайців, яка потім змінила дислокацію на Тернопіль. У Карпати потрапив після запрошення Іштвана Секеча, проте наприкінці 1979-го зламав п’яту плеснову кістку. У дебютному матчі Антоненку на гол знадобилося лише 8 хвилин. Був одним з тих, хто залишився в команді після об’єднання зі СКА. Закінчував кар’єру в Тернополі та Охтирці у 27-річному віці – Костянтину діагностували проблеми з серцем. Живе у Львові, понад двадцять років займається бізнесом. Спеціалізується на виробництві художнього скла.

Василь Рац

Один із десятків великих талантів закарпатського футболу. За Карпати зіграв лише 47 хвилин, кожного разу з’являючись на заміну наприкінці матчів. 18-річний Рац тільки закінчив навчання у Львівському спортінтернаті, тому Іштван Секеч плавно вводив хлопця в основну обойму. Як згадує тепер Василь Карлович, саме Секеч порадив йому поїхати у Вінницю – з друголігової Ниви розпочалося сходження футболіста в київське Динамо. Далі були серії чемпіонств, участь на чемпіонаті світу, статус віце-чемпіона Європи, перемога в Кубку Кубків. У 1989-му Рац навіть перебрався у барселонський Еспаньйол, а потім в будапештський Ференцварош.

"Боявся, що мене вважатимуть зрадником батьківщини". Василь Рац – про діалоги з Лобановським, Прімеру і страшний параліч

Тренерська діяльність Василя Карловича не була такою масштабною. Зараз він більше часу проводить у Києві, бере участь у ветеранських матчах. Крім того, Рац заснував у столиці дитячу футбольну школу, а ще організовує у Виноградові міжнародний дитячий турнір. Паралельно Василь Карлович займається бізнесом і є представником української компанії в Угорщині.

Степан Юрчишин

"Дар Божий, це щось на рівні звіриного інстинкту… Феноменальний талант з шаленим гольовим чуттям", – партнери Степана не задумувалися, коли їх запитували про найсильнішого гравця Карпат-1979. Юрчишин встановив вічний бомбардирський рекорд Першої ліги, однак згодом опинився в центрі конфлікту, що сколихнув колектив.

Один з найкращих форвардів в історії львівського клубу їздив у Москву, Київ і Ташкент, та тільки у Львові був своїм і вважається символом Карпат. Викликався до національної збірної СРСР з першолігової команди. Кілька разів очолював Карпати у 90-х, працював на різних керівних посадах у клубі, займався політичною діяльністю. Нині працює заступником директора дитячо-юнацької школи Карпат.

Григорій Батич

Народився у Караганді в сім’ї репресованого українця за участь в УПА. Енкаведисти некоректно записали прізвище чоловіка, відтак Іван Батіг став "Батичем". Перші футбольні кроки Григорій робив у Казахстані, однак у 1972 році сім’я повернулася до Львова. Хлопець потрапив у структуру Карпат і в 1978-му завоював місце в основі "левів". У команді Секеча виконував роль джокера, успішно з’являючись на заміну.

Роком раніше Батич виграв чемпіонат світу серед юніорів. Після об’єднання двох львівських команд Григорій поїхав у Ністру, де став найкращим бомбардиром команди (кажуть, після цього навіть отримав запрошення у київське Динамо). Згодом виступав у Чернівцях та Ужгороді і у 1990-му повернувся у відроджені Карпати. Поза футболом себе не знайшов, мав проблеми з алкоголем, помер на 51-му році життя. Спочиває на Кривчицькому кладовищі у Львові.

Ігор Мосора

Вісім років займався бальними танцями, ходив у музичну школу на клас скрипки, втім знайшов себе у футболі. У 18-річному віці переїхав з рідного Рогатина, а за рік дебютував у зелено-білій футболці. У 1979-му намагався залишити Карпати, та молодого і норовливого хлопця перехопили у дорозі. Той сезон виявився для нього найкращим у Львові. "Якби не об’єднання зі СКА, то закінчив би кар’єру в Карпатах", – згадував потім Мосора.

У 1982-му він перебрався в молдовський Ністру, далі були Прикарпаття та Поділля. Нині живе у Львові, займається підприємницькою діяльністю, керує гаражно-будівельним кооперативом.

Іван Буловчак

Народився на Закарпатті у сім’ї словака та українки. Потрапив у Карпати в 18-річному віці, та все ж у Львові розкритися йому завадила травма. Зате видатну кар’єру зробив у Вінниці, де зіграв дві сотні матчів за місцеву Ниву.

У 1990-му виступав за чернігівську Десну, а потім на запрошення Ореста Баля переїхав до Словаччини, де і залишився. Мешкає у Тренчині, викладає у місцевому училищі фізкультуру та етику, а ще очолює у містечку Станковце юнацьку футбольну команду.

Володимир Дикий

Наймолодший гравець Карпат-1979, уродженець Червонограда. Після трьох сезонів у складі "левів" переїхав до Харкова, проте потім повернувся у СКА Карпати. У 1988-му став гравцем луцького Торпедо, де провів половину своєї кар’єри. Володів реактивною швидкістю. Протягом багатьох років працював у тренерському штабі Волині, асистував Віталію Кварцяному. Зараз мешкає в Луцьку і працює тренером у дитячій школі Волині.

Юрій Цимбалюк

Усю кар’єру провів на позиції нападника. Вважається легендою рідного харківського Металіста, однак встиг зіграти за інші три топ-команди: Карпати, Динамо і Таврію. Після п’яти сезонів у Металісті отримав запрошення від вищолігових Карпат. Через півроку переїхав до столиці, втім закріпитися в Динамо не зміг. Норовливий характер не сприяв адаптації – через багато років Юрій Григорович звинувачував лише себе.

Після невдачі в Києві Цимбалюк повернувся в Карпати, з якими у футболіста також було чимало проблем (у певний момент клуб навіть домігся, щоб футболіста позбавили звання "майстра спорту"). По ходу сезону 1979 року нападник поїхав у Крим, а у 28-річному віці вже в Металісті попрощався з активними виступами через травму і непрості стосунки з Євгеном Лемешком. Працював на керівних посадах у харківських клубах. Нині живе у Харкові, займається підприємницькою діяльністю та працює у Харківській обласній федерації футболу.

Іштван Секеч

Народився у Береговому в футбольній сім’ї: батько і троє братів також грали у футбол. Вважав себе угорцем, хоча всю кар’єру провів в Україні (за винятком сезону в московському ЦСКА). У 20-річному віці опинився в київському київському Динамо, втім через перелом стопи переїхав до Тернополя, де на початку 60-х став одним з лідерів місцевого Авангарда. Наприкінці кар’єри зустрівся в Чорноморці (звідки тільки-но пішли Лобановський та Базилевич) зі своїм братом Василем, що породило у народі анекдот про чоловіка і золоту рибку, яка запитує: "Ти просив Лобановського – маєш Лобановського, просив Базилевича – маєш Базилевича, просив Секеча – маєш двох Секечів. Що тобі ще потрібно?"

Іштван Йожефович розпочав успішну тренерську кар’єру в Душанбе, а згодом на запрошення генерального директора "Електрона" Степана Петровського переїхав до Львова. У 1979-му підопічні Секеча не втратили жодного очка на "Дружбі" і видали космічний сезон. "Мої тодішні підопічні – справжні професіонали. Їх не треба було підганяти на тренуваннях. Я навіть голосу не підвищував. Можна було стати поруч з тренувальним полем і насолоджуватися тим, як віддано гравці тренуються. У них було єдине слово – "треба", і все", – згадував потім Іштван Йожефович.

Після Карпат Секеч працював у багатьох командах (наприкінці 80-х навіть очолив СКА Карпати), втім завжди згадував про Львів з особливим почуттями. Завершив свою тренерську кар’єру там, де і розпочинав – у Душанбе. 28 січня 2019-го року легендарний тренер відійшов у засвіти в Москві.

Важливу роль у формуванні "атомної" команди зіграли асистенти Секеча – Ярослав Дмитрасевич та Богдан Грещак, колоритний і неповторний адміністратор Анатолій Тищенко та начальник команди – старший тренер з виховної роботи, один із найкращих суддів Вищої ліги СРСР 70-х Михайло Кусень. Усі четверо нині мешкають у Львові.

Фото з архіву Олександра Паука

.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...