2019-12-29 12:28 |
Для наших ворогів наші полонені - це товар
Про серйозне. Я старанно відстежував тематику обміну полоненими. Я не ліз в особисте. Я навіть майже нікого з них не знаю. Я просто відстежував джерела - тут, там і ще отам. Я робив висновки. Я намагався бути відстороненим. Коли днями мій молодший колегаВ Danylo Mokryk. якого я глибоко шаную як професіонала, чи не першим написав, що беркутню, підозрювану в убивствах на Майдані, відпустять у Росію в обмін на наших полонених, і назвав це різними, там, нехорошими словами, я нічого казати не став.
Але сталися ще два пости ще двох моїх молодших колег - куди молодших за Данила (в усіх відношеннях), але обох я теж шаную в професійному відношенні. І отут мушу вставити п*ять копійок.
Наприклад,В Дмитро Литвин (Dmytry Lytvyn)В пише так:
- Почему нельзя отдать пусть и таких негодяев, если в обмен на это можно освободить наших же живых людей, которые сидят в плену уже годы? Ещё раз: годы! Только подумайте об этом. Годы. В плену. На оккупированной территории. Часто даже без связи с родственниками. Что может быть хуже? В ответ от переговорщиков и от некоторых их руководителей были примерно одинаковые истории из области морального. Типа как же это мы освободим уголовников и типа причём тут вообще они к войне. Но если подумать: а какая разница? Цивилизованное государство всегда должно бороться за своих живых граждан. Что-то из области морали не должно быть выше, чем конкретная жизнь.
Гаразд. Ця точка зору має право на життя. А от, наприклад,В Stas KozljukВ вважає так:
- Неможливо 4 роки описувати історії всіх цих людей і лишитися байдужим. Так, це вже не про журналістику, я в курсі. Бо ж треба бути нейтральним (я чесно намагаюся робити це в текстах, правда). Блін, ви не чули вживу історію людини, яка отримала шість (!) кульових поранень, яка описувала, як бачить палець, який відриває куля. Не чули вживу історію від людини, яка 40 хвилин лежала з кулею під серцем на "кривавому п'ятачку". Історію медика, який рятував цю людину. Не бачили чоловіків, які реально ридають, розповідаючи про своїх синів чи братів. Майданівців, які через дії силовиків отримали інвалідність. Ви колись говорили з хлопцем 20+ років, якому в "мирному Києві" відстрелили третину ноги? Курва! Ви не чули історію батька Назара Войтовича. Знаєте, скільки було Назару, коли його застрелили? 17 років. Ви чули вживу історію "Пісні", на очах якого вбили його кращого друга? А цих історій - 130. Все, що лишилося в родичів убитих - сподівання на справедливий вирок.
...Що можу сказати я сам? Я досі, формально, свідок у справі про вбивство журналіста "Вестей" Веремія. Його я ніколи не знав, та й видання було вороже, так би мовити. І толку з моїх свідчень насправді немає ніякого - я нікого з тих, хто на мене напав, і не встиг роздивитися. Але так сталося, що його застрелили там, де мене за дві години до того побили.
Коли я отямився, я прийшов, весь у крові, до Михайлівського собору, побачив там реальні операційні столи, реальні відірвані кінцівки. Підлога вся в крові. Я розвернувся і вийшов. Моя розсічена голова була дрібницею. Єдине, светр пропав: потім його з мене зрізали, бо зняти було неможливо від присохлої крові. Ну, я живий, і нічого ж. Але чому ці падли будуть на свободі? Я ж навіть жодної цеглини не кинув.
Ладно, хлопці й дівчата, які реально билися й реально постраждали - я розумію, війна є війна. Але я просто підійшов до групи тітушок і показав журналістське посвідчення. На тому і все. Хто мене ззаду навернув у потилицю кийком, я навіть не помітив, я ж кажу. Але навернули професійно. Я не дуже розумію такий спосіб реалізації політики. А їх же там було штук сімдесят-вісімдесят. Тож далі я тихо лежав, тримав удари. Хвалити бога, били вже не кийками, а просто ногами. В чоботах. Полежав, встав і пішов - у крові, без телефона, без посвідчення... Ну це я вже про особисте.
Але насправді й це не головне. Головне - що випускають із поля зору як Дмитро, так і Стас - це те, що терористи завжди нахабнішають, якщо йти їм назустріч. Дмитро говорить про нібито В«надідеїВ», нібито якісь абстрактні міркування. Але штука-то зовсім в іншому. Чим більше ми будемо віддавати убивць і виродків за наших полонених - тим більше буде полонених. І покалічених. І вбитих. Це ж банальна логіка терору, а ми маємо справу з державою-терористом. Абсолютно не розумію, що тут може бути неясно.
Ще раз, для ясності: для наших ворогів наші полонені - це товар. Чим більше готовності ми виявимо до купівлі цього товару - тим більше цього товару вони братимуть задарма. Щоб потім продати нам же нас же самих.
Подробнее читайте на glavcom.ua ...
