2019-2-4 21:00 |
Старт президентської кампанії Володимира Зеленського видався доволі неоднозначним. З одного боку, це можна було би вважати позитивним для нього фактором, адже все суперечливе стає обговорюваним.
Проте важко записати собі в актив те, що починаєш асоціюватися з політиками старого зразка, себто тими, кому мав би опонувати.
Зі слів самого Зеленського та швидкого розгортання кампанії можна зрозуміти, що до неї ретельно готувалися. Проте помилки, здійснені на старті, вказують на те, що багато нюансів шоумен та його команда банально не врахували.
Зеленський та його технологи намагаються створити для нього образ людини засадничо іншої, ніж пересічні вітчизняні політики: простої, доступної, відкритої. Хлопець з народу, як його герой Голобородько. Саме для цього й відбувалося висування Зеленського у неформальній атмосфері з піцою та без офіціозу. Проте цей імідж дуже контрастує з тією неадекватною поведінкою із журналістами «Схем» та «перепрошенням» постфактум за свої дії. Хоча перепрошенням за сказану неправду і не пахло. Зате потягнуло фальшем.
Ще одна причина, чому Зеленський обирає нові формати комунікації, – це не тільки бажання стати ближчим до своєї аудиторії, значну частину якої становить молодь, а й тому, що це дозволяє диверсифікувати реципієнтів, аби кожна аудиторія отримала особливі повідомлення та зручними для неї каналами. А заодно, щоби кожен його крок під час кампанії висвітлювався медіями як щось нове та небанальне. Аби це було вірусно й не доводилося докладати надмірних зусиль та викидати додатково гроші на поширення та просування. Тільки в цьому випадку все схоже на намагання погнатися за двома зайцями. По-голохвастівськи.
Проблемою Зеленського є те, що він замкнутий в ніші одного телеканалу. Як зауважує журналіст та медіакритик Отар Довженко, «поки кампанія Зеленського буде водночас промоцією продуктів «1+1», канали-конкуренти уникатимуть згадок про нього завжди, коли це можливо». А Зеленський вперто бажає побудувати все довкола свого бренду, котрий має чітку прив’язку до «1+1».
У своєму інтерв’ю «Українській правді» він також говорив не лише про вихід навесні нового сезону серіалу «Слуги народу», а й про реаліті-шоу. Якщо до цього всього додати купу інших теле- та кінопроектів, котрими він займається, то складається враження, що він хоче, аби все було, як в старому анекдоті: «Ви вмикаєте праску, а там – теж Зеленський». Тотальний Зеленський. Такий собі ефект долбі сюрраунд, яким вас намагаються взяти в оточення інформаційним шумом своєї кампанії, аби вся країна мусила стежити за нею в режимі нон-стоп. Без відриву. Аби заглушити цим усіх інших кандидатів та реальне життя.
Флешмоби, реаліті-шоу, пишемопрограмуразом – усе це для того, аби створити у виборців ілюзію участі. Це важливо не тільки для відчуття співпричетності, а й для того, аби якнайбільше людей ангажувати в процес, щоб якнайбільше з них ототожнювало себе з кандидатом. Цей метод технологи застосовують для маніпуляції людьми, аби вони настільки асоціювали себе з політиком, що його помилки вважали за свої. Через те не могли критично ставитися до нього, і, як наслідок, виправдовували будь-який його бздур, скоєний під час кампанії.
Проте споглядальність усіх цих продуктів розслаблює, бо глядач – це пасивна позиція. А якщо Зеленський дійсно має намір стати президентом чи завести свою партію в парламент, то йому потрібно примусити людей відірватися від екранів чи вийти в офлайн, аби пішли на виборчі дільниці. Змусити зробити той трюк, котрий прокручують у телевізійних шоу, мотивуючи глядачів проголосувати за улюбленців при помочі смс чи телефонного дзвінка.
Тому завданням для нього та команди стане створення таких історій, котрі мотивуватимуть людей перетворитися з пасивних спостерігачів-споживачів кварталівського продукту під олів’є на активних учасників виборчого процесу.
Також Зеленський переводить кампанію в режим реаліті-шоу, тому що це його поле. Тут він може змести інших кандидатів. Може спокійно продовжувати грати свою роль, бути нібито актором та кандидатом водночас. Прикидатися Голобородьком.
Йому важко працювати за рамками сценарію. Тому й намагатиметься зробити все, аби ніщо не виводило його за ці рамки. Як і не могло вивести із себе. Тому і відповідь журналістам теж була в соціалках. І це теж переведення комунікації на своє поле. Зеленський хоче, аби журналісти ставили йому запитання лише там, де перевага буде на його боці. Де можна інформаційним шумом заглушити будь-яку ганьбу.
Те саме з емоційною складовою кампанії. Усе робиться максимально так, аби не дати людям раціонально сприймати події. Аби примушувати їх обирати чиюсь одну сторону.
Емоції – це те, чим найлегше маніпулювати. Не дарма російські фейки в основному апелюють саме до емоційного сприйняття подій.
На старті кампанії виглядає на те, ніби ключовими суперниками Зеленського на шляху до можливого другого туру є не конкуренти, котрі намагаються його «мочити», а він сам. Адже комік та його команда самі створюють собі виклики.
Що ж стосується народу, то роблячи вибір на користь Зеленського, люди забувають про те, що цим можуть зруйнувати свій тихенький рай. Для багатьох його гумористичні шоу – це своєрідна віддушина. Час, коли можна розвантажити мізки, зняти незручне взуття і з борщем чи іншою домашньою їжею прилипнути до телевізора, слухаючи улюблених коміків. Своєрідна терапія, котра має віднести тебе кудись далеко-далеко від клятих буднів та проблем.
Тож людність охоче готова впустити коміка не лише у своє помешкання, як робить це щотижня при помочі телевізора. А й готова дати йому дозвіл на керування країною. Аби все довкола було так само просто. Така суцільна «Ліга сміху» нон-стоп. Аби все це тривало не тільки вдома та на екранах маршруток, а й поза ними. У реальному житті. Весело та невимушено. Тільки чи буде до сміху? Не буде, бо цим актом ризикують втратити для себе Зеленського і як коміка, і не здобути в нім політика.
Тому поки що старт кампанії Зеленського виглядає невчасним і невідповідним, як сама його заява про висування в президенти у новорічну ніч. Щось незрозуміле, але під олів’є піде.
.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...