2019-2-3 20:00 |
Андрій – сіроокий, кругловидий, любить усміхатися. Одне з перших запитань захисника Зайцевого: "Ну як там, на великій землі?" Говоримо про вибори, феєрверки в Новорічну ніч (армієць каже: хотілося б, аби салюти приберегли до дня перемоги над російсько-окупаційними підрозділами), а ще про таку національну рису українців, як уміння безкінечно скаржитися на все: низький рівень життя, погані дороги, високі ціни.
. .
Нитиків Андрій не любить: "На машинах їздять, квартири мають, техніку купують, на свята столи ломляться, а вони скаржаться. Ну що за люди такі? Коли вони навчаться радіти?".
Чоловік на "великій землі" не був уже кілька місяців. Стільки його підрозділ стоїть тут, на околицях Зайцевого, звідки до ворога пару сотень метрів.
Обстановка у нас завжди напружена. Хоч і перемир'я на Новий рік оголосили, але ми очікуємо будь-якої підлості від них, бо вони не дотримуються жодних домовленостей. Відкривають вогонь зі стрілецької зброї. Провокують нас на відповідь. Швидше за все, до них приїжджають їхні так званы "ЗМІ", терористи відкривають по нас вогонь, чекають, що і ми почнемо стріляти. Але відповіді немає, і сюжети в них не виходять. Буває, вони самі ж сюжети роблять. Зі своїх позицій стріляють по своїх же, переважно вночі з трасерами, щоб було добре видно, і фіксують це на камеру як "наш" обстріл, – говорить Андрій.
Питаю, чи це не перебільшення. Андрій каже, що ні, розповідає, коли українські бійці таке бачать, сміються. Однак коли російські окупанти ведуть прицільний вогонь у бік наших позицій, який загрожує життю особового складу, українські захисники відповідають адекватно. Андрій каже: тут було дуже гаряче восени. Зараз ворог дещо принишк, бо мотивації воювати у них дедалі менше.
Вони бояться, бо ж теж люди з плоті і крові. Коли приїжджають росіяни, обстріли починаються миттєво. Зараз там, думаю, місцеві. Вони не хочуть воювати. Вони там за юшку, за тушонку. . . Вони шкодують, що в це втелющилися,
– говорить армієць.
Андрій на фронті з травня 2015-го. Четверта хвиля мобілізації й одразу контракт.
Авдіївська промзона, тут неподалік стояли теж у 2015 році, 29-й блокпост на Луганщині, – перераховує чоловік гарячі точки, у яких побував.
Питаю, чи не думав сховатися від мобілізації, адже можна було, дехто так і робив.
Чому я маю ховатися? Я – патріот своєї країни, я люблю Україну. А хто її захищатиме?
– питає вже в мене Андрій.
За кілька місяців у нього закінчиться трирічний контракт, боєць поки не знає, подовжуватиме його чи ні, але, каже, має сили воювати. Та і рідні, які спершу відмовляли підписувати документ, зрештою таки підтримали свого захисника.
Чоловік із Сум, працював на заводі. Ше одна причина, чому пішов воювати, щоб у рідне місто, яке недалеко від російського кордону, не прийшов ворог.
Треба його тут зупинити. А ще краще – вигнати їх звідси. Навіщо вони нам тут треба?
– говорить армієць.
Допомогти Андрію та його бойовим товаришам приблизити нашу спільну перемогу кожен може тут.
.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...
