Сьогодні ми будемо говорити лише про одну трагічну подію. Три роки тому 22 січня 2015 року наші військові остаточно покинуть Донецький Аеропорт. Відкриття аеропорту "Донецьк" відбулось в 1933 році.

Основні будівлі Донецького аеропорту – це старий та новий термінали, а також VIP-зона строго терміналу. В липні 2011 була побудована нова злітна смуга та вежа управління польотами, а в травні 2012 – новий термінал. На реконструкцію витратили майже мільярд доларів.

Донецький аеропорт до зруйнування Злітна смуга Донецького аеропорту була побудована з великим запасом і могла приймати навіть здатний долетіти до Австралії аеробус на 380. Чи була потрібна настільки дорога і потужна смуга у регіональному аеропорті важко сказати.

На мій погляд, це було черговою розтратою бюджетних коштів у рамках підготовки до Євро-2012.

У 2013 році аеропорт прийняв понад мільйон пасажирів. А навесні 2014 до нього вдерлися бойовики. 25 травня останній пасажирський літак здійснить там посадку.

А 26 травня там почнеться війна. Вважається, що першим натиснув на гачок у Донецькому аеропорті снайпер 3-го полку спеціального призначення, який знешкодив бойовика, що намагався збити український штурмовик з ПЗРК. Після чого бійці 3-го полку спеціального призначення, при підтримці авіації за кілька годин беруть контроль над аеропортом до своїх рук.

Рішуче застосування бойових літаків та вертольотів шокувало бойовиків і завдало їм страшних втрат.

Ми ж отримали свій плацдарм у них під черевом. Страшний подразник на околиці Донецька.

Розташування ДАПу можна порівняти з київськими "Жулянами". Він розташований на околиці у межах міста. Далі уже починаються донецькі вулиці і перехрестя. Місце розташування українського підрозділу у столиці фейкової республіки було для бойовиків нестерпним і вони почали вибивати наших бійців.

ДАП Однією з причин настільки жорстоких протистоянь стало те, що наші бійці під керівництвом майбутнього Героя України полковника Тріпака, часто нехтуючи наказами, почали давати рішучу відсіч, знищуючи усе нові і нові групи бойовиків.

І чим більше лилося їхньої крові, тим принциповішим для них було захоплення будівель старого та нового терміналів.

Влітку 2014 року ситуація у регіоні була дуже незрозумілою. У червні наші війська не контролювали Слов’янськ, Краматорськ, Сіверодонецьк, Лисичанськ і Бахмут. Не існувало сталої лінії зіткнення. І здійснювати повноцінну підтримку підрозділів в аеропорті було складно.

До середини літа підкріплення і боєприпаси могли доставлятися у Донецький аеропорт лише повітряним шляхом. Оборона аеропорту трималася часто на особистих якостях бійців і з кожним днем вона ставала усе більш складною та запеклою.

Але на передовиці аеропорт вийде уже ближче до підписання перших Мінських угод у вересні 2014 року. На той момент уже вималюється лінія зіткнення і найбільш жорстокі бої вестимуться там, де сторони іще сподіватимуться її пересунути. Для нас аеропорт міг би стати плацдармом для зайняття більш вигідних позицій під Донецьком, зокрема, для можливого звільнення населеного пункту Спартак. Про те, що аеропорт планувався скоріше як майданчик для підготовки наступу говорить і те, що до нього дуже пізно почали підвозити засоби потрібні для оборони. І був втрачений момент, коли аеропорт можна було укріпити бетонними блоками.

Зазвичай оборону будівель здійснювати відносно легко, але термінали аеропорту не були у цьому сенсі типовими. Новий термінал давав дах, здатний захистити від снарядів, але не давав стін, здатних захистити від куль. Аеорпорт прострілювався, його скляний фасад розсипався дуже швидко, а гіпсокатонні стіни прошивалися кулями як папір.

Тримати у аеропорті велику клькість людей було небезпечно і там рідко знаходилося угрупування більше за пару неповних рот.

Оборона аеропорту здебільшого здійснювалася за рахунок коригування артилерійського вогню по наступаючому супротивнику. І допоки ми тримали будівлі двох терміналів і двох веж – це вдавалося. Терористи підвозили живу силу. Вона йшла в наступ. Наші бійці її бачили, а артилерія – знищувала.

Бої за Донецький аеропорт Серйозні проблеми почалися, коли ми втратили контроль над старим терміналом і терористи почали стріляти з нього по новому, відтісняючи вогнем наших солдат у глибину. Це сталося на початку грудня 2014-го року.

На той момент будівля старого терміналу була майже зруйнована і терористи перейшли від спроб захоплення до тактики руйнування нового терміналу. Важливо розуміти, що будівлі терміналів знаходилися фактично у котлі, до якого наші війська щоразу мали прориватися через злітну смугу. Більшість моїх друзів, які пройшли аеропорт, казали, що надзвичайно небезпечною була не тільки оборона терміналів, а і дорога до них.

Ближче до зими стало зрозуміло, що з військової точки зору аеропорт вичерпався як інструмент.

Ми більше не могли захищати його малою кров’ю, завдаючи непоправних втрат супротивнику. Будівлі терміналів майже зруйновані і аеропорт уже не стане плацдармом для подальшого наступу, а те що ми могли зайняти (а саме населені пункти Водяне, Опитне та район шахти "Бутівка" уже під нашим контролем).

Ми уже контролюємо вогнем злітну смугу, але ми не спроможні піти далі чи ефективно і малою кров’ю здійснювати оборону терміналів та знищення підрозділів ворога. На той момент з аеропорту потрібно було виходити.

Але аеропорт став заручником свого ж міфу. І через це його продовжували тримати. Це було одним з прикладів того, чому військові дії не мають бути заручником громадської думки.

У другій декаді січня доля терміналу буде вирішена. Наші війська спробують деблокувати аеропорт і зайняти населені пункти Спартак, Жаб’яче і Веселе. У цей час терористи занесуть у новий термінал кілька тонн вибухівки і підірвуть перекриття, ховаючи багатьох кіборгів під завалами бетону. Ми підірвемо злітну смугу, знищимо путилівський міст і вранці 22 січня прикриваючись густим туманом ті з "кіборгів", хто зможе пересуватися вийдуть з нового терміналу у напрямку села Піски.

Так закінчиться оборона аеропорту, яка триватиме 242 дні.

ДАП

В останні дні оборони аеропорту істерики з нашого боку, сидячи у теплих квартирах вимагатимуть тримати аеропорт до останнього, не розуміючи ціну, яку за це заплатять наші бійці.

Під час тої істерії, я неодноразово казав, що термінал уже давно перестав бути нам вигідним з військової точки зору.

Я отримував у свій бік багато критики та звинувачень. Але продовжував наполягати на своєму. Моя думка ґрунтувалась на спілкуванні з офіцерами, які здійснювали оборону аеропорту у ті дні.

Пройшло 3 роки. За цей час наші позиції в районі аеропорту покращилися. Ми просунулися у багатьох місцях за донецьку кільцеву автодорогу та здатні контролювати злітну смугу аеропорту вогнем стрілецької та важкої зброї. Наші позиції там доволі міцні та вигідні і у терористів більше немає бажання нас звідти вибивати за будь-яку ціну.

Військові дії змістились на кілька кілометрів на північ до району авдіївської промзони та ясинуватської розв’язки. Війна змістила свої акценти й у інші місця, лишаючи аеропорт міфом і символом нашої незламності. І каменем, об який зламалися зуби росіян.

Аеропорт став минулим і головним зараз є питання, чи ми здатні припинити істерію і зробити з тих подій правильні висновки. Чи здатні ми бути прагматичними і тримати голову холодною навіть під час війни. І приймати правильні, нехай і дуже непопулярні рішення, здатні зберегти десятки життів наших солдатів. Таким рішенням могло б стати виведення наших військ з аеропорту у грудні 2014-го року. Це рішення викликало б обурення і гнів багатьох людей, але час би розставив усе на місця і нам би не прийшлось платити настільки високу ціну, за власну нерішучість

+Відео.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...