фото показано с : glavcom.ua

Не в маршах сила патріотичних організацій, а в копіткій повсякденній діяльності, в жорсткій самодисципліні, в повазі до норм Конституції

В«Це гірше, ніж злочин: це помилкаВ». Ці слова визначного діяча часів Великої Французької революції і правління Наполеона І Талейрана, якнайкраще, на мій погляд, характеризують той спосіб, в який оповістили 28 січня весь світ про своє існування та наміри В«Національні дружиниВ». Вони заявили про себе як про самостійну силу, начебто здатну забезпечити В«український порядокВ» і влаштували марш центром Києва під об’єктивами телекамер; російське ТБ, ясна річ, використало В«картинкуВ» на повну силу: мовляв, нацисти крокують українською столицею і погрожують навести В«новий порядокВ».

Я далекий від того, щоб вважати, наче керівники В«Національних дружинВ» чи їхньої В«партнерської організаціїВ» – партії Національний корпус – діють під прямим чи опосередкованим контролем Кремля і Луб’янки (хоча московська агентура в цих організаціях, як і ледь не всюди в Україні, безумовно, є). Але, схоже, вони в усьому керуються В«українським серцемВ», тоді як давно вже час ставити на перше місце В«українську головуВ», здатну раціонально осмислити ситуацію, зважити стратегічні та тактичні перспективи тих чи інших дій і завжди мати на увазі нейтралізацію підступів Москви та її зарубіжних лакуз.

Відтак сталася серйозна помилка, яка вивела на межу компрометації об’єктивно потрібну (й нагально необхідну під час В«гібридної війниВ») ініціативу – не лише щодо В«Національних дружинВ», а й стосовно інших формувань такого ж ґатунку, які у своїх раціональних формах сумісні й із нормами демократії, й із питомо українським історичним досвідом.

Парамілітарні формування: історія та теорія

Не будемо робити екскурси в козацьку добу – тоді Україна була іншою. А водночас норми українського звичаєвого права закладалися саме тоді. Вони, зокрема, передбачали як самочинну, так і за закликом місцевої влади участь представників територіальної громади в охороні порядку та збройному захисті – в разі потреби – населеного пункту від нападників. Звернемося до ХХ століття. На самому його початку на Галичині й частково на Буковині нове покоління українських діячів, тобто В«генерація Івана ФранкаВ», активно зайнялося створенням спортивно-протипожежних (насправді парамілітарних) товариств під назвою «ѳчВ». Франко написав для них маршову пісню В«Гей, там на горі Січ іде…», а його сини стали активними учасниками цих товариств. У 1913 році кількість В«січовиківВ» на Західній України становила близько 80 тисяч осіб. Через «ѳчіВ» пройшла більшість майбутніх українських командирів Січового стрілецтва на Першій світовій війні та Української Галицької армії у 1918-19 роках. У практичних акціях В«січовикиВ» нерідко діяли разом зі спортовцями з організації В«СокілВ» та іншими українськими товариствами. А серед цих акцій було й підтримання належного порядку (а як іще гарантувати протипожежну безпеку?). Влада Австро-Угорщини змушена була крізь пальці дивитися на деякі сторони діяльності «ѳчейВ», скажімо, на охорону передвиборчих мітингів і кооперативних закладів, на подекуди радикальні дії з боротьби за тверезість і проти лихварства (які дуже нагадують деякі сучасні акції проти грального бізнесу й наркоторговців…).

Після того, як «ѳчіВ» були на початку 1920-х років заборонені на окупованій Польщею Галичині й захопленій Румунією Буковині, центр активності В«січовиківВ» змушено перемістився на Закарпаття та в еміграцію. Натомість осердям військово-патріотичної підготовки української молоді став В«ПластВ». Останній головний командир УПА Василь Кук розповідав автору цієї статті, що без вишколу у В«ПластіВ» не було б потім ані української самооборони, ані повстанських формувань, а структура ця реально була парамілітарною.

Я навмисно спинився саме на західноукраїнському досвіді будівництва де-факто парамілітарних організацій, щоб наголосити: у них діяла жорства, але свідома дисципліна, без цього тамтешня влада – яка не була українською – негайно розтрощила б їх за якісь анархічні акції. Це якраз те, чого сьогодні не вистачає різним охочим запровадити В«український порядок»…

А щодо теорії, то знаний французький політолог Моріс Дюверже писав про В«партійну міліціюВ». Її він розглядав як один із чинників демократичної партійної структури за умов політичної нестабільності чи в боротьбі проти спроб узурпувати владу. Йдеться не про озброєні формування, але про добре вишколені (фізично й організаційно) загони, здатні оперативно реагувати на різного роду провокації та захищати демократію і багатопартійність. До речі, щось подібне мав Народний рух у свої найкращі часи, у 1989-92 роках.

Куди підуть В«Національні дружиниВ»?

А тепер – про сьогодення.

Поява В«Національних дружинВ» і подібних формувань – не випадковість. Бо ж правильні слова очільника МВС Арсена Авакова щодо держави, яка тільки й має монополію на насильство, насправді є не більше, ніж добрим побажанням. І не сьогодні держава втратила цю монополію, а за часів правління Кучми. Мова не тільки про відверті кримінальні групи, а й про численні озброєні В«охоронні фірмиВ» на службі олігархів і рейдерів, які діяли – нерідко й за президентства Ющенка – при повній безсторонності з боку правоохоронних органів. А зараз? У Києві за минулий рік відбулася ціла серія нищення МАФів невідомими особами, проте начебто від імені міської влади. В тому числі вЂ“ й погром зоомагазину біля станції метро В«ЛісоваВ» з навмисним нищенням тварин. І де були правоохоронці? Стояли й дивилися? Що ж стосується рейдерських захоплень земель фермерів, то останні почали створювати свої добре озброєні організації для самозахисту (зброя легальна, не треба хвилюватися). Рейдери принишкли…

Так, в ідеалі держава повинна мати монополію на насильство – проте чи існувала б Українська держава, якби навесні й улітку 2014-го громадянське суспільство дотримувалися б цієї максими? І ще одне. Правозахисник Семен Глузман проводить аналогію з німецьким досвідом початку 1930-х, мовляв, надто це все нагадує штурмовиків. Але він забуває, що не менші чисельно і не гірші за вишколом бойові дружини мали тоді соціал-демократи, проте у вирішальний момент не наважилися кинути їх у бій проти гітлерівців, поклавшись на протидію нацизму з боку державних структур…

Водночас украй небезпечною є слабка присутність В«української головиВ» в маніфестації В«Національних дружинВ» (принаймні, поки що). Було заявлено, скажімо, про намір В«навести український порядокВ». А чи не слід було спершу публічно визначити, що таке В«українськийВ», хто визначатиме українськість і що таке В«порядокВ»? Я розумію – проросійські парамілітарні структури, які реально існують і діють у деяких регіонах України, спонукають до такої термінології, – проте чи не варто знайти якісь адекватніші поняття? А головне – слід визначитися: йдеться або про допоміжну структуру при поліції та Нацгвардії, або щось на кшталт В«партійної міліціїВ». Цілі та функції в обох цих випадках будуть відчутно різними. Та й не в маршах сила патріотичних організацій, а в копіткій повсякденній діяльності, в жорсткій самодисципліні, в повазі до норм Конституції та у невпинному вишколі, в тім числі ідейному.

Читайте також: В«Тітушки АваковаВ» чи В«захисники-патріотиВ». Звідки взялися В«Національні дружиниВ» та чому їх вже бояться?

Подробнее читайте на glavcom.ua ...