З цим реґіоном у мене стосунки, м’яко кажучи, неоднозначні. Особливо відколи далекого вже 2010 року я в одному з інтерв’ю сказав про нього, що думаю.

Режисер Сергій Лозниця року 2018-го сказав абсолютно те саме, але розлогіше, густіше, ґрунтовніше й переконливіше. Вперше я подивився його найновіший фільм у грудні. Показ із участю автора та подальшою дискусією організував Гарвардський інститут українознавчих студій під час традиційної загальноамериканської славістичної конференції в Бостоні. Удруге я подивися В«ДонбасВ» недавніми днями у колі друзів. Обидва рази я дивився із відчуттям, яке можна назвати близьким до захоплення.

Тринадцять епізодів, кожен із власним сюжетом, які, за словами режисера, засновані на справжніх подіях, показують Донбас як В«не реґіон, а поняттяВ». Деякі з тих реальних протоподій зафіксовано документально, і їх можна знайти, скажімо, на YouTube. Наприклад, сцену спонтанного й масового знущання над українським полоненим – один із найбезжальніших сюжетів цієї, з дозволу сказати, чорної комедії. А цілі команди гастролерок, що, жваво міняючи імідж, з дня на день знімаються для фейкових новин на російських каналах? А В«помста за наклепВ»? Лозниця майже точно передбачивВ події в Миколаївській міськраді, які трапилися через півроку після прем’єри його фільму.

Тобто географія цього В«ДонбасуВ» виходить далеко поза реґіональні межі. Донбас-поняття, виявляється, всюди. Навіть не поруч із нами, а в нас.

А весілля в В«республіціВ»? Пам’ятаєте історичні світлини з весілля Мотороли? А відеоВ В«Ополченка “Кукла” выходит замуж за ополченца “БМВ”»? Правда життя, документи епохи, зріз нашого часу.

А яка кульмінація обох весільних церемоній! Традиційний вишиваний рушник, на який стають молоді. Чим не привід для патріота-соборника вкотре повторити, що В«на окупованих територіях живуть такі самі українці, як і миВ»? Далі, вже у фільмі, В«ті самі українціВ», себто кілька бойовиків, ідуть із весілля завчасно, сідають у машину і, зриваючи святкові стрічки, їдуть геть. Як виявляється – до РСЗВ В«ГрадВ». Із весілля на війну. Бити по В«своїхВ».

Хіба за рівнем гротескності ми колись пасли задніх? Чудовий сценарій, прекрасна операторська робота, безліч промовистих деталей у кожній сцені. А яка плеяда найдосконаліших акторів! І передусім акторок. Будь-якій з них можна безпомилково давати Оскар за найкращу жіночу роль. Надзвичайна достовірність і природність усіх – від неперевершеної Тамари Яценко, за яку чіпляєшся поглядом з перших же кадрів, до іскрометної Олесі Жураковської з її В«помстою за наклепВ». Фантастична акторська робота і в Наталі Бузько, загсовій майстрині церемоній.

Але й чоловіки на рівні. Георгія Делієва, наприклад, відразу й не впізнати: схоже, ще трохи – й ми матимемо власного Джона Малковича. Зрештою, В«ДонбасВ» і є нашою національною версією В«Being John MalkovichВ».

І що найвлучніше: вся та фейкова ментальність розповзається по цілій Україні. Поки наші начальники сиплять навсібіч гучними фразами про т. зв. В«реінтеґраціюВ», Донбас цілком успішно інтеґрує в себе решту країни. Звідси й усі ті мери, що на засіданнях своїх провінційних мерств обговорюють заяви Путіна чи Трампа. Звідси й усепереможний популізм. Звідси й шалений опір медичній реформі. Звідси наше все.В  В 

Тому я б дуже хотів, щоб Сергій Лозниця знімав про нас якомога більше фільмів. І добре, що мешканці окупованих територій не показані в нього як абсолютне зло. В«Дискредитувати сепаратистів можна було набагато кращеВ», – пишуть добрі люди в коментах. Або: В«Ганьба. Абсолютно провокативний фільм. Де російська армія?! З ким Україна воює на Донбасі?! Зобразили Громадян України, що ненавидять Україну, і ще й радіємо з цьогоВ». Або й так: В«Война в стране, а им бы только поржать. Стыдно за вас. Обидно за тех, кто был и есть там, пока вы смеетесь здесьВ».

Отже, вічна, як гоголівське В«З кого смієтеся – зі себе!В», сатира працює. Заручники свого обмеженого світогляду, ображеної ментальності, забобонів, страху, стереотипів такої правди режисерові не пробачать.

Подробнее читайте на glavcom.ua ...