фото показано с : from-ua.com

Ексклюзивне інтерв’ю з журналістом

Про те, чого не вистачає українцям, аби стати справжніми європейцями, у відвертому ексклюзивному інтерв’ю з українським письменником, журналістом, ведучим хард-ток-шоу «DROZDOV» та політичного ток-шоу «Прямим текстом» на українському телеканалі ZIK Остапом Дроздовим.

Новини України – From-UA: - Остапе, вітаю! Чому, на ваш погляд, українцям так не щастить? Чи все ж щастить, але вони не можуть цього зрозуміти?

Остап Дроздов: - Щастя – категорія суб’єктивна і відносна. Колективного щастя не існує. Існує лише колективне нещастя, коли всім однаково погано. Отут нам неабияк «пощастило» належати до народу, який має перевірену століттями тяглість колективного нещастя. Наш історичний бекграунд – фіасковий. Він породжує або національний мазохізм, або національну імпотенцію будувати державу щастя. Більш мазохістичного народу годі знайти: мої співвітчизники отримують задоволення від ґвалтування і навіть стають на захист ґвалтівника.

У нас закріпилася така матриця, згідно з якою треба душу й тіло положити – але свою, а не ворога. Ірраціональний, безпредметний патріотизм, коли ти свою країну до нестями любиш не за шанси і не за можливість досягнути успіху, а просто за поля, ліси й пагорби – він є вкрай шкідливий. Народ емоційно прив’язаний до кривдника, і з цього порочного кола є один вихід: перестати любити країну просто так, за ніщо.

Я прихильник вимогливої і дуже претензійної любові до Батьківщини. Поля, ліси й пагорби не менш прекрасні в інших країнах, а от твоя Рідна повинна заслужити твою громадянську любов. Щастя – це вдячність. Коли нема за що дякувати – неможливо бути щасливим. Дорожити державою, яка робить тебе нещасливим – протиприродньо. Треба припиняти стокгольмський синдром.

Ґвалтівника треба не терпіти й не виправдовувати , а взути по повній програмі. Отож, треба перестати бути ніякими, перестати бути «великими всепрощаючими християнами», перестати бути силосом, яким харчується кривдник. Для цього необхідно заперечити жахливий епітет, який мене ще з дитинства злив: «багатостраждальний народ на багатостраждальній землі».

Новини України – From-UA: - Остапе, англійцям для того, щоб вони відчули себе англійцями, потрібно було протистояння Непереможній Армаді; французи відчули себе французами після дна, з якого їх витягла Жана Д’арк; росіяни стали росіянами після приниження «Смутного часу». Українці ніби мали багато таких гострих моментів в історії, але, здається, нічого остаточно не подіяло. Як ви вважаєте, чому?

Остап Дроздов: - Українці навчені виживати, а не жити. В цьому й проблема. Відчуття постійної загрози діє двояко. Для когось це – мотивація сягнути висот, а для когось – лягти на дно. Особисто я історію України вивчаю з єдиною метою – довідатися, як НЕ треба жити й чинити. Ми свідомо поховали свою історію монархії , ми свідомо обрубали й висміяли аристократію, назвавши себе землеробами й аграріями; ми себе трактуємо як людей землі, а земля дає примітивну культуру з ухилом у пафосну етнографію і дешевий романтизм. Через це в нас переважає спогад замість планів. Традиція – це фундамент для тих, хто йде вперед, і стоп-кран для тих, хто нікуди не йде.

Більшість наших «традиційних цінностей» – це суміш неосвіченості й ксенофобії, тому нації землеробів, як правило, гіперконсервативні й ретроградні. У багатьох світоглядних питаннях ми застрягли в 19 сторіччі, а називаючи себе народом землеробів і селян, ми відрізаємо від себе модерн. Чорнозем для мене – це не скарб, а прокляття, бо він привчав людей не думати, а лише фізично пахати на сировинному рівні.

Цікаве питання: за яких умов українці найкраще проявляють себе? Відповідь: лише в умовах прямої загрози. Це означає, що ми – народ екзистенційних зламів. Спокій робить нас гіршими, мир спонукає нас до гниття. І лише потрясіння витягують на поверхню наші кращі риси . Відчуття перманентної загрози є нашим наркотиком. Не буде загрози – ми її самі створимо. Ми відбуваємося лише назло, всупереч. Війна є аномалією, до неї не можна дозволяти собі звикнути. Ще фатальніше – самому прагнути війни. Ми живемо в королівстві кривих дзеркал, де нас обставили необхідністю робити одиничний героїзм повсякденною нормою. Це закінчиться цілковитою деградацією генофонду, ми ризикуємо стати нацією безпринципних героїв. А це – вбивча суміш. Нам треба припинити возвеличувати смерть. Також мусимо піти на непопулярні рішення і вийти з зони війни, навіть ціною втрати територій. Інакше ми надовго увійдемо в час, що зупинився.

Новини України – From-UA: - Український націоналізм не гуртує, а скоріш поляризує наше суспільство. Це щось не так з суспільством чи з націоналізмом?

Остап Дроздов: - Націоналізм – це ідеологія 20 сторіччя. У нашому виконанні націоналізм може бути лише реваншистським. Націоналісти мстять і нічого не будують. У цьому їхня історична місія, яка в окремому відрізку часу може бути корисною, але на загал – ні.

Путін – націоналіст. Він збирає землі і ширить «руській мір» так само, як це робили б українські націоналісти. Польські націоналісти відкопують історичні трупи так само, як роблять це наші. Наш націоналізм є породженням бездержавності і вічної загроженості . Націоналізм – це дієвий м’яз, але без мудрого мозку він малоефективний. Тому я до націоналізму підходжу як до хірургічного інструменту: його треба застосовувати лише тоді, коли треба різати. Затребуваність на націоналізм продиктований самим часом: нам кортить різати. Перекортить – переростемо.

Новини України – From-UA: - Як ви вважаєте, чи слушним є прагнення зробити з українців європейців? Чи це гідний взірець? Чи взагалі потрібен взірець? Може ви запропонуєте інший?

Остап Дроздов: - На одній із фокус-груп я спонтанно придумав слоган для євроінтеграції. Подолай себе – стань європейцем. Аби бути європейцем, нам треба перестати бути собою, вбити себе, перезаснувати на зовсім інших цінностях. Українці мають буферну, пограничну ідентичність, а гіршого бути і не може – оце «ні вашим ні нашим». Вічне перебування на стику двох цивілізацій породило дволикість. Сидіти однією дупою на двох стільцях уже не можна, треба нарешті роздуплитися і зробити чіткий цивілізаційний вибір, із ким ми: з Євразією російського зразка – чи з Європою.

Мене дратує така велика кількість дурних баранів, які ще досі не можуть визначитися. Скільки ще разів їх треба обстріляти з «Градів», щоб до їхніх тупих ватних мозків дійшло очевидне? Третього варіанту – щось на кшталт бути нейтральними – не існує. Бути нейтральними – це бути з Росією. Лише ідіот може на це погодитися. Я маю велику претензію до проросійського совкового населення, і я їх для себе списав. З них ніякої користі не буде для побудови європейського проекту України, тому нам треба апелювати не до них , а до молодої, наступної генерації.

Якщо наші майбутні покоління хочуть жити в європейському світі, де превалюють права людини, орієнтація на добробут і чесну працю, то слід почати вже тепер, не зволікаючи, титанічну роботу над собою. А саме: перехід на українську мову і радикальний розрив із російськомовним контентом, адже він приводить нас до «руського міра». Далі – вихід із зони російського православ’я – Московський патріархат має бути ліквідований в Україні. Далі – вичавлювання радянської пам’яті. Усе це – надзвичайно важкі тривалі процеси, але якщо їх не починати вже зараз, то ні війна з Росією, ні тисячі смертей не мають ніякого сенсу. Ми маємо історичний шанс повністю, з корінням відриватися від російської орбіти. Я бачу лише дві причини цього не робити: або лінь, або відверта колаборація з ордою.

Новини України – From-UA: - Якщо заглянути в голову середньостатистичного українця, що б ви звідти викинули, а що вклали? Як і хто взагалі може це зробити?

Остап Дроздов: - Там каша. Там закладені потужні шизофренії. Там присутні діаметрально протилежні устремління: жити, як в Європі, але срати собі під ніс; гроші не заробляти, а отримувати; здавати на армію і нести хабар у дитсадок. Воювати з Путіним і водночас бути носієм мови Путіна; боротися проти Москви – і ходити до московських попів. Прагнути в Європу, але святкувати Різдво не 25 грудня, а 7 січня разом із «Кірілом», а не з усім світом. Я можу довго продовжувати перелік очевидних антагонізмів, але всі вони приводять до єдиного діагнозу, а саме: лицемірство.

Середньостатичний, як ви кажете, українець – лицемір. Він не хоче мінятися, він не готовий перезасновувати себе. Він хоче далі поквакувати в своєму болотці, до якого звик і де теж йому світять зорі. Я пропагую зародження нового, модерного психотипу українця, який нарешті візьметься за себе. Ми всі занадто інфіковані старим життям, і воно нас «живе», а не ми його.

Я пропагую цілковите заперечення національних вірусів, які приходять до нас із препаскудної практики попередніх поколінь. Нам треба оголосити себе сиротами. Сказати: в нас нема предтеч, нам треба відітнути пуповину зі старим часом. Ми повинні не успадковувати щось-там, а стати зачинателями нової гілки. Старий стовбур – спиляти і спалити. Ми повинні обнулитися і почати з чистого аркуша, без прив’язок до історичних невдач. Може, це звучить занадто грубо, але я іншого виходу не бачу. Такі, якими ми є зараз – ми нікудишні. Ми повинні народитися заново і стати зачинателями нової гілки національного роду.

Новини України – From-UA: - Остапе, от здається, замкнуте коло: для того, щоб українське суспільство радикально змінилося, потрібні відповідні лідери (типу Ататюрка, де Голля й інших. А для того, щоб такі лідери прийшли до влади, українці мають змінитися. Як розірвати це замкнене коло?

Остап Дроздов: - Дуже просто. Для початку потрібно визнати крах державницького проекту зразка 1991-2018. Стати перед дзеркалом і визнати: ми збудували монстра, який нас пожирає. Ми повинні перестати рятувати Україну теперішнього зразка. Замість того, аби відправити цю корумповану систему на той світ – ми її безустанно рятуємо і тримаємо на крапельницях. Нема сенсу в тому, адже дракон потребуватиме все нових і нових жертв. Ми не маємо що рятувати. І потрібно не рятувати, а перезасновуватися. Це важко пояснити мільйонам електоральних калік, які з якогось дива вважають, ніби розуміються в політиці. Ці зомбі ходять від виборів до виборів і продовжують життя дракону.

Вирішальне слово має сказати той сегмент суспільства, який ігнорує систему – я називаю його «креативним класом». Якщо він не включиться в процес, то бабульки вкотре зроблять свою чорну справу. Креативний клас повинен подати свій голос і сказати: так далі бути не може: потрібне перезаснування з нуля, на зовсім інших засадах. Через нову Конституцію, ухвалену на референдумі, де будуть прописані повністю нові норми в усіх сферах життя.

Я реаліст, тому розумію, наскільки складно це втілити. Але моя справа – озвучувати ці думки. Ми ходимо по вулицях приреченої країни, де більшість населення – дурнувате зовсім, і воно є автором усього істеблішменту, про який я взагалі мовчу. Тому вирішальну роль має відіграти якісна меншість – ті люди, які все прекрасно розуміють. Лишається їм не лише розуміти, але й почати діяти на знищення системи, аби на згарищі побудувати цілком нове життя.

Подробнее читайте на from-ua.com ...