фото показано с : for-ua.com

"Припинення тиску на геополітичні інтереси", "недопущення розширення західної сфери впливу" - так у 1948 в Москві пояснювали початок блокади Західного Берліну. Вона почалася із перекриття усіх постачань головного енергоносія тих часів - вугілля - залізницею та вантажним транспортом.

За кілька днів до вугілля додалися харчі, будівельні матеріали та ліки.

Союзники - США, Британія та Франція - подолали блокаду, організувавши постачання усього необхідного через "повітряний міст", доправляючи найнеобхідніше літаками.

Повоєнне покоління дітей із Західного Берліну до кінця життя пам'ятало про "Rosinenbomben" - "родзинкові бомби", коли з літаків падали пакетики із солодощами.

Але одним із найсерйозніших наслідків майже річної блокади Західного Берліну стало утворення НАТО.

Тепер Москва виступає проти його розширення на Схід і саме цим пояснює концентрацію військ на кордоні з Україною. Найбільшу з часів завершення Другої світової, як кажуть західні партнери України та НАТО.

Вони також кажуть, що готові вдатися до безпрецедентних санкцій проти Росії, якщо вона нападе на Україну.

Але і Росія може відповісти на ці санкції, - можливо, новою блокадою, подолати яку "родзинковими бомбардуваннями" буде не так легко.

В чому проблема?

Росія є провідним постачальником енергоносіїв до Європи.

Тож коли Захід говорить про жорсткі санкції проти Росії у разі, як вона вторгнеться в Україну, зокрема, і про кінець проєкту "Північний потік-2", у Європі - в певних країнах більше, ніж в інших - одразу ж думають, що робити, коли Росія завдасть удару у відповідь і припинить постачати енергоносії.

Особливо скрутно буде з газом - його доставка все ще переважно залежить від трубопроводів, і швидко знайти альтернативу великим обсягам складно.

Наскільки все серйозно?

Газ становить близько 20% в енергетичному балансі Європи. Звісно, кожна країна має й свої особливості, віддаючи перевагу ядерній енергетиці, як Франція, чи газу, як Німеччина, яка вирішила відмовитися від АЕС.

Найбільшим постачальником газу до Європи є Росія. І у 2020, і в 2021 на неї припадало понад 40% загального європейського імпорту газу трубопроводами.

Для порівняння: поставки з Норвегії - другого найбільшого постачальника в Європі - є у понад два рази меншими. З Алжира - ще удвічі менше, ніж з Норвегії.

За 2021 рік Росія експортувала до Європи близько 128 млрд кубів газу.

Близько третини цих поставок (а раніше - до половини) ідуть через Україну.

За даними оператора ГТС України, у 2021 році через країну до Європи пройшло 41,6 млрд кубометрів російського газу. Це на чверть менше проти 2020 року. А загальна проєктна потужність українських трубопроводів 146 млрд кубів.

Така позиція на європейському ринку дозволяє Росії визначати й те, скільки коштує газ.

Світові ціни на енергоносії почали зростати на початку минулого року. За даними Євростату, вже за першу половину 2021 обсяги газу, який Росія поставила до Європи, сягнули 60% від обсягів 2020. А от доходи від цих поставок злетіли до 90% від того, що Росія отримала за свій газ за рік до того.

Високі ціни дозволили РФ отримувати більше грошей за менші обсяги, у другому півріччі вона почала прикручувати вентиль. Хоча в Москві заявляли, що виконують усі контракти, європейські сховища практично не заповнювалися, а восени ціни на газ перевищили історичний рекорд у 2000 доларів за тисячу кубів.

У грудні 2021 ціни на газ побили черговий рекорд у 2200 доларів за тисячу кубів, але загалом в останні три місяці минулого року ціни на газ у Європі коливалися між 2000 та 1000 доларів, при цьому їхнє зменшення відбувалося після чергових заяви президента Путіна про можливість того, що Росія наростить постачання у Європу.

На початку 2022 навіть у Міжнародній енергетичній агенції визнали: за газовою кризою в Європі стоїть Росія. Голова агенції Фаті Біроль заявив, що Росія притримує щонайменше третину запасів газу, які могла би транспортувати до Європи.

"Через поведінку Росії на європейському газовому ринку з'явилися ознаки дефіциту, - заявив голова МЕА. - Низькі надходження російського газу до Європи збігаються із загостренням геополітичної напруженості щодо України".

Цю тезу вже довгий час повторює Україна, яка спостерігає, як невпинно зменшується потік російського газу, який іде через її територію.

У лютому теза про те, що за поставками газу та його ціною стоять політичні мотиви, отримала ще одне підтвердження. Щойно з 1 лютого "Газпром" збільшив прокачування газу українським коридором, ціна газу в Європі впала нижче 900 доларів. При цьому транзит зріс майже удвічі. Якщо у січні Росія транспортувала в середньому 54 млн кубів газу за добу, то в лютому ці обсяги перевищили 100 млн кубів.

Що ж сталося на початку 2022?

Тепло і газ з-за Атлантики

По-перше, російські сподівання на "генерала Мороза" не справдилися. Традиційно холодний січень виявився теплішим практично у свій Європі. І попит на газ знизився.

По-друге, до Європи почали прибувати додаткові обсяги скрапленого газу. Наприкінці 2021 року поставки становили до 400 млн кубів щоденно, - це у рази більше, ніж Росія транспортувала до Європи через Україну. І йшли вони переважно із США.

Але де був цей газ раніше і чи буде його достатньо, щоб перекрити нестачу російського газу?

LNG-революція

Після газової кризи зими 2009 року, коли Росія на кілька днів припинила постачання через Україну, а споживачі у Європі замерзали у своїх домівках, у ЄС зробили висновки і стали розширювати інфраструктуру, потрібну для прийняття танкерів зі скрапленим газом. Нині таких терміналів майже три десятки по всій Європі.

Здавалося, що є і ресурс, аби заповнювати танкери, і везти газ до Європи морем.

Передусім, йшлося про наслідки "сланцевої революції" у США у 2010-х, які дали можливість наростити газовий експорт у 5 разів.

Власне, деякі європейські LNG-термінали (з англійської liquefied natural gas - скраплений (зріджений) природний газ) будувалися саме з прицілом на американські поставки.

І коли Дональд Трамп радив Німеччині не будувати нові газопроводи з Росії, дехто з оглядачів вбачав у цьому лобіювання інтересів американських видобувників газу.

Але Німеччина та інші партнери "Газпрому" у Європі обрали "Північний потік-2", а танкери з американським, катарським та австралійським газом пішли до Японії, Китаю (два найбільші імпортери скрапленого газу), Південної Кореї, Індії та інших азійських країн. До того ж вони пропонували кращі ціни, ніж Європа.

У грудні 2021, коли ціни на газ на європейських хабах перевищили 2200 доларів за тисячу кубів, газові танкери нарешті взяли курс на Європу.

Оглядачі припускають, що за найгіршого сценарію, коли Росія припинить постачати газ до Європи, дехто із великих імпортерів скрапленого газу може поступитися частиною свого ресурсу. Але, за оцінками аналітиків, переспрямування танкерів на Європу зможе покрити 10-15% нестачі російського ресурсу.

Коли журналісти запитали офіційного представника Єврокомісії Тіма Макфі, чи справді йдеться лише про 15%, він відповів, що це є гіпотетичним питанням, у якому є багато невизначених факторів.

У січні, за даними Gas Infrastructure Europe, LNG-термінали у Європі працювали близько до своїх проєктних потужностей - були задіяні на три чверті. Проте окремі країни завантажували все, що є, на повну: Франція - на 99%, Нідерланди - на 91%, Бельгія - на 85%.

Американський видобуток, призначений для експорту, вже кілька місяців працює практично на максимумі. Власне, це дозволило США у грудні минулого року вийти на перше місце за обсягами експорту скрапленого газу, випередивши Катар та Австралію. І це лише за п'ять років від 2016, коли від берегів США відплив перший LNG-танкер.

До останнього часу левова частка цього газу йшла до Китаю, який почав відновлювати економіку після пандемії та вирішив відмовлятися від вугілля і переходити на чистіші джерела енергії.

Але під кінець року до половини американського газу вже йшло до Європи.

Проте як довго це триватиме?

Нічого особистого, лише бізнес?

В агенції США з енергетичної інформації очікують, що і у 2022 році США збережуть за собою перше місце серед експортерів скрапленого газу.

Проте газ у США видобувають приватні компанії, які вклали чималі гроші у розвиток видобутку та експортну інфраструктуру.

І президент країни не може змусити їх постачати газ до Європи замість Азії лише через геополітичні мотиви.

Американські ЗМІ пишуть, що хоч Джо Байден і намагається домовитися із газовиками, він здебільшого наражається на відповідь: "це так не працює".

США паралельно ведуть переговори про нарощування поставок із регіону Перської затоки, зокрема, з Саудівської Аравії, де можуть переконувати партнерів геополітичними міркуваннями.

Але ці джерела, як Норвегія, із якою свої переговори веде Єврокомісія, є обмеженими. ЄС також провадить додаткові переговори із ще одним з головних гравців на ринку скрапленого газу - Катаром. Але зрозуміло, що сторони утримуються від коментарів щодо конкретних результатів переговорів.

Наразі США та ЄС на найвищому рівні домовляються про гарантії енергетичних поставок на випадок надзвичайної ситуації. 7 лютого має відбутися засідання Енергетичної ради США-ЄС.

Наприкінці січня у спільній заяві президент США Джо Байден та голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляйен підкреслили:

"Сполучені Штати та ЄС спільно працюють над забезпеченням безперервних, достатніх та вчасних обсягів газу до ЄС із різних джерел по всьому світу для того, аби уникнути шоків із постачанням, зокрема і тих, що можуть виникнути в результаті подальшого вторгнення Росії до України".

Показово, що у цій заяві США та ЄС передбачили і певні гарантії для України, яка, хоч і транспортує російський газ до Європи, не імпортує газу напряму із Росії від кінця 2015 року.

"Ми поділяємо мету забезпечити енергетичну безпеку України та її подальшу інтеграцію у європейські ринки газу та електроенергії", - йдеться у заяві.

Але що конкретно можна зробити і що робить сама Україна?

Старі і нові "лінії оборони"

"Найбажанішим сценарієм для України та наших партнерів, які декларують підтримку України, лишається збереження транзиту нашою територією", - заявив голова оператора ГТС України Сергій Макогон.

"Український транзитний маршрут - це фундамент енергетичної безпеки Європи та засада для стабільної економіки України. Це також унікальна "лінія оборони", яка захищає Україну від загрози вторгнення".

Україна вже довгий час переконує західних партнерів перенести "точку імпорту" російського газу на східний кордон країни. Проте якщо раніше мало хто із європейських клієнтів "Газпрому" хотів/міг змінити у такий спосіб свої контракти, то із загрозою вторгнення цього не робитиме ніхто.

Власним видобутком Україна покриває до двох третин своїх потреб у газі. Певну частину можна "підняти" зі сховищ, але вони поступово вичерпуються. Решту треба імпортувати.

Імпорт газу з Європи переважно відбувається завдяки "віртуальному реверсу" - Україна відбирає з трубопроводів те, що йде у західному напрямку, в обмін на такі ж обсяги газу з Європи на схід.

За підсумками 2021 року частка "віртуального реверсу" (backhaul) майже 90% всього імпорту, який загалом становив 2,56 млрд кубів.

Втім, ця цифра дещо викривляє традиційну ситуацію, адже через рекордні ціни на газ у 2021 році Україна майже нічого не купувала. Імпорт фактично припинився у жовтні минулого року і загалом був у рази меншим, ніж у 2020.

Тепер Київ дедалі активніше шукає можливостей реального імпорту.

Від 1 лютого Україна вперше розпочала фізичний імпорт газу з Угорщини.

"Раніше система ГТС могла працювати тільки у напрямку з України до Угорщини. Завдяки проведеним технічним заходам була створена можливість транспортування газу в обох напрямках", - повідомив голова ОГТСУ Сергій Макогон, підкресливши, що "угорський напрямок став другим після Словаччини гарантованим маршрутом постачання газу в Україну - навіть у разі відсутності транзиту".

Буквально за кілька днів ОГТСУ повідомила і про розширення можливостей імпорту газу через Словаччину - на 15 млн кубів на добу.

"Україна та Словаччина домовились про тестове збільшення гарантованих потужностей для фізичного імпорту газу з Європи до 42 млн куб. м на добу", - йдеться у повідомленні компанії.

Разом Словаччина та Угорщина можуть дати до 50 млн кубів газового імпорту на добу - підрахував міністр енергетики Герман Галущенко.

Але загалом добове споживання газу в Україні взимку становить до 140 млн кубів, а у морозні дні - до 200 млн кубів. При цьому власний видобуток дає 50-55 млн. Тож решту все одно треба десь шукати.

Історія десятирічної давнини із будівництвом власного українського LNG терміналу під Одесою завершилася скандалом - виявилося, що первинну угоду з українськими урядовцями підписував "лижний інструктор". Згодом стало зрозуміло, що і Туреччина не має намірів пропускати газові танкери через Босфор.

Теоретично є можливість отримувати газ з LNG термінала у Хорватії на острові Крк. Втім, критики цього варіанту поставок зауважують, що потужність цього терміналу є обмеженою - лише 2,6 млрд кубів на рік, а доставляти газ до України доведеться Трансбалканським трубопроводом через низку країн, які вже демонстрували свою більшу прихильність до Росії, ніж до України.

Те саме можна сказати і про маршрути постачання газу з грецьких чи турецьких LNG-терміналів.

Вже кілька років йдеться про можливість розширення поставок із Польщі, яка побудувала великий термінал для імпорту скрапленого газу у Свіноуйсьце. Проте поки що це так і залишається проєктом, який прем'єри України та Польщі вкотре обговорили під час зустрічі 1 лютого.

Проте польська PGNiG та ERU законтрактували певні обсяги американського газу для України. Очікується, що танкер має прийти до терміналу у Свіноуйсьце в лютому, а в українську ГТС потрапити наприкінці березня, йдеться у повідомленні U. S. -Ukraine Business Council.

Владислав Онуфрей із міністерства енергетики також підтвердив цю поставку.

Але в кожному разі Україна зможе купити газу в Європі, якщо він там буде, а ціна на нього буде "підйомною" для України, економіка якої переживає не найкращі часи. .

Подробнее читайте на for-ua.com ...