фото показано с : glavcom.ua

Опоненти екс-президента втримали владу. Та чи не стане її для них забагато?

На відміну від далекого 2012 року, сказати, що увага далекого і близького закордону була прикута до парламентських виборів у Грузії, не можна. Єдиним виключенням, напевно, стала Україна, у якої був свої мотив уважно слідкувати за кампанією та її результатами. Ця різниця породжена деякими сталими уявленнями про Грузією. Наприклад про те, що це – стабільна демократія. Хоча, з точки зору експертів, це - міф.

Адже жоден з керівників грузинської держави у пострадянську добу не залишали посади через програш лідеру опозиції. Звіада Гамсахурдіа було скинуто шляхом перевороту і врешті-решт убито, Едуарда Шеварнадзе позбавила влади В«революція трояндВ», Міхеїл Саакашвілі вже не мав права на переобрання, відпрацювавши два терміни поспіль.

Відтак, попри очевидні успіхи грузинських В«ліберально-консервативнихВ» економічних та інституційних реформ у 2003-2009 роках, такого ключового іспиту на В«демократіюВ» кавказська республіка поки що так і не здала. Зміну уряду в 2012 році можна вважати В«залікомВ» - оскільки перемогти на виборах харизмата (навіть колишнього) значно важче завдання.

У 2012 році своєрідна В«коаліція ображенихВ» президентом Саакашвілі, профінансована мільярдером Бідзіною Іванішвілі, змогла взяти більшість місць у грузинському парламенті. Це відбулось на тлі медійних В«травмВ», що їх було завдано владі Саакашвілі нібито зловживаннями у правоохоронних органах (це, слід сказати, так і не було доведено) та наслідками російської агресії проти Грузії у 2008 році.

І тут слід підкреслити – під кінець своєї каденції Саакашвілі погодився на реформу моделі перерозподілу повноважень в республіці, в основних моментах схожу на українську конституційну реформу 8 грудня 2004 року (переважно, за цією ж редакцією Конституції ми живемо і зараз). А саме – фактично, виконавчу владу в державі консолідує уряд, який спирається на парламентську більшість. У парламенті – 150 місць, з них 77 заповнюються пропорційно, і 73 – за одномандатними округами. Тобто, все це нам досить знайомо. Інша справа, що Україна далека від двопартійної чи двоблочної системи. Між тим уже другий виборчий цикл така система в складі В«Грузинської Мрії-Демократичної ГрузіїВ» (ГМ) та В«Єдиного національного рухуВ» або В«націоналівВ», мабуть, усе ж таки утверджується в Грузії.

У 2012-2013 роках В«Грузинська мріяВ» приходила до влади в умовах, коли виборці були готові виплеснути назовні всі свої емоції щодо жорсткого курсу президента Саакашвілі, накопичені за 9 років. Стиснута пружина розпрямилася. Чотири роки тому В«мрійникиВ» взяли майже 55% голосів за списками проти 40% у В«націоналівВ», а також завоювали 44 округи проти 33, в яких перемогли прибічники політики Саакашвілі. До 5% бар’єру інші політичні сили навіть не наблизились (В«0В» перемог в округах і 2% - найвищий результат інших партій). Іванішвілі обіцяв соціальні бонуси та повернення В«людяностіВ» у роботі судової системи та правоохоронних органів. Тобто грузинам пообіцяли В«трохи розслабитисьВ».

За чотири роки режиму Іванішвілі змінилося три уряди – першим протягом року керував, власне, сам Іванішвілі. Другим – Іраклій Гарібашвілі, близький соратник мільярдера (як прийшов, так і пішов). З грудня минулого року уряд В«мрійниківВ» очолив банкір Георгій Квірікашвілі, який залишив політику заради бізнесу... після революції троянд. Але жодних суттєвих рухів у бік Росії, як того боялися місцеві патріоти, так і не сталося, хоча і не можна сказати, що Тбілісі не виявляв обережної політичної волі до діалогу, та наслідки були швидше скромні: певні грузинські товари повернулися на російський ринок, і це, зрештою, все.

Уряди В«Грузинської мріїВ» намагалися проводити більш ліву політику, експериментуючи, так би мовити, із В«соціал-демократичнимиВ» за духом бюджетними програмами (наприклад, у сфері охорони здоров’я), але ресурси для таких експериментів швидко скінчилися, а сам Іванішвілі, здається, злякався за власну кишеню. Саме його всі ці роки сприймали в якості справжнього керівника країни, навіть після того як він пішов з посади голови уряду в листопаді 2013 року. Формально – в нікуди, колекціонувати живопис, як і раніше...

І тут слід сказати дещо про конституційні зміни, здійснені ще під час президентства Саакашвілі. Вони жорстко обмежили адміністративні витрати 3% ВВП, а відтак державна служба не стала принадою для амбітних громадян. Можливо тому нічого особливо серйозного за ці роки і не було чути і про корупцію. Таким чином, важко сказати, ніби Іванішвілі та його політичні союзники (всі, як правило, прибічники раннього Саакашвілі) штовхали Грузію в якомусь помітно іншому напрямі.

Якщо ж подивитись на економічну складову, то побачимо, що темпи зростання порівняно з 9-річною добою Саакашвілі впали вдвічі, але... вони впали всюди. Обсяг інвестицій так і не повернувся до докризового рівня, але за часи правління В«Грузинської мріїВ» все ж майже вдвічі збільшився. Сам доларовий об’єм ВВП Грузії, який за В«націоналівВ» зріс уп’ятеро, так і не повернувся до рекордного показника, але в принципі виглядає непогано. Хоча цікаво, що в розрахунку на душу населення цей індикатор трохи зповз з висоти $10,000, колись це вважалось достатнім для вкоріненості демократичної системи. То чи можна говорити, що шокуючі для стороннього оглядача результати виборів у Гру糿– а саме половина голосів віддана за партію Іванішвілі – є дрейфом країни убік від демократичних стандартів?

Фанам Саакашвілі в Україні та на Заході, не кажучи вже про відданих прихильників у самій Грузії – хотілося би почути ствердну відповідь на це питання. Але правдива відповідь – В«ніВ».

Попри низку агресивних ексцесів під час кампанії та голосування – спостерігачі від ЄС, ОБСЄ та НАТО, кількох міжнародних організацій та ГУАМ не побачили нічого такого, що могло би поставити під сумнів результат виборів.

Швидше за все, можна говорити лише про падіння етичних стандартів компаній GfK та TNS – принаймні, їхніх місцевих представників, які намалювали цифри, що взагалі мали віддалений стосунок до реальності. Так, наприклад, за результатами підрахунку майже 100 % бюлетенів В«Грузинська мріяВ» набрала 48, а В«Єдиний національний рухВ» - 27 відсотків голосів, а на межі 5-відсоткового бар’єру закляк В«Альянс патріотівВ» (цей проект деякі коментатори називають черговою спробою завести до парламенту В«проросійськуВ» політичну силу). Між тим, екзит-пол GfK віддавав В«Грузинській мрії лише 39%, а В«націоналамВ» Саакашвілі – 32%, у той час як TNS нагородив правлячу партію 53%, а її суперника – 19%. Обидві соціологічні фірми таким чином спровокували неабиякий спалах емоцій – особливо, звісно, в опозиціонерів.

Також, важливо розуміти, що боротьбу ще не завершено – про це, зокрема, заявила лідер В«націоналівВ», дружина Міхеїла Саакашвілі Сандра Рулофс, яка вважає, що вже перемогла у першому турі на своєму окрузі в Зугдіді, де поведінка опонентів була, за її словами, особливо брутальною. Втім, другий тур виборів в 49 з 73 одномандатних округах пройде через два тижні.

Отже, певна інтрига щодо складу парламенту 9-го скликання ще залишається. В«Грузинська мрія-Демократична ГрузіяВ» вже завоювала В близько 50 місць з 150 за списками, у той час як В«Єдиний національний рухВ» - близко 30. Це означає, що навіть якщо б опозиція зберігла свої тридцять три округи (а це малоймовірно) з минулих виборів – більшості їй не бачити. Для того, щоби перемогти завдяки спірним мажоритарним округам 22 жовтня В«націоналамВ» слід перемогти в усіх! А це ще менш вірогідно. Відповідно, ті привітання, що їх приймає партія, за якою стоїть просто В«скромний колекціонер-патріотВ» Бідзіна Іванішвілі – цілком логічні. І це аж ніяк не можна назвати В«легкоюВ» перемогою.

Великим випробуванням для В«мрійниківВ» може стати ситуація, коли через два тижні вони здобудуть конституційну більшість (а це цілком може статись).

Щодо В«Єдиного національного рухуВ» слід констатувати – доба Саакашвілі в Грузії перетворюється хай на славетну та повчальну, але все ж історію, а сам він – на хай великого та непересічного, але, все ж екс-президента. Адже грузини у соціальних мережах сприймають те, що сталося, без якогось особливого драматизму, нагадуючи, зокрема, В«націоналамВ» про те, що не можна роками говорити одне і те ж, висувати вперед майже одні і ті самі ж фігури, ховатися за постаттю третього президента і згадувати старі заслуги.

Часи змінюються, перед країною стоять нові виклики і зниження явки приблизно на 20% є симптомом того, що частину виборців уже не цікавить застаріла ворожнеча двох головних грузинських політичних таборів. Які, між тим, зафіксували на цих виборах подальшу розбудову двопартійної системи.

Але із тією поправкою, що В«мріятиВ» грузини ще не втомилися.

Максим Михайленко, для В«ГлавкомуВ»

Подробнее читайте на glavcom.ua ...