фото показано с : 24tv.ua

Дивлячись на щасливі обличчя дегенератів з керівництва «ЛДНР», стає зрозуміло, що Путін уже досягнув в Україні того, чого хотів. Він послабив нас, незалежно від майбутнього втілення чи не втілення «формули Штайнмаєра».

Ситуація не нова: керівництву України слід саботувати «формулу», вдаючи перед «західними партнерами», що виконання іде повним ходом. Щоб «західні партнери» мали що показати своїм виборцям і спонсорам, які недоотримують через санкції. А опозиція вимагає прямо заявити, що виконання не буде, щоб «заспокоїти суспільство». Розтяжка президента, якій уже понад п’ять років. Але важко уявити собі учасника «італійського страйку», який би прямо сказав: я працювати не буду. Цього не сказав Порошенко, який «прагнув миру на Сході», цього не скаже й Зеленський.

Він може, як і його попередник, закликати «не розхитувати будку», посилаючись на секретні секрети, може навіть розповісти про «план шатун». Але, зрештою, все впирається (як і минулого разу) в проблему кадрів та комунікації. Відповідно, замість «ми почули, що турбує частину суспільства, і тому ще раз говоримо про “червоні лінії”» талановиті ньюзмейкери видають перли в стилі дєдушкі Азірова про «проплачені мітинги», ветеранів і бюджет.

Україна не вирішує, на жаль, чи підуть російські війська в наступ, чи будуть нові Іловайськ і Дебальцеве. І про це так само варто пам’ятати, коли говоримо про «дотримання Мінських умов». Натомість в Україні вирішується інше. А саме – куди заведуть нас суспільно-політичні дискусії при збереженні наявного градуса напруги? Чи кристалізується теза, що Донбас – це українська земля, заселена не українськими людьми? Чи ідея реінтеграції почне здавати свої позиції ідеї «ампутації»? І от якщо/коли це станеться (бо до цього йде), тоді можна буде говорити про остаточну перемогу Путіна, незалежно від виконання чи невиконання Україною «формули Штайнмаєра».

Прикметно, що і прихильники етнічного підходу, і адепти ідеї про політичну націю не говорять про росіян як про місцевий чинник. І не тільки на Донбасі, а й на решті території України, зважаючи на рівень підтримки ОПЗЖ. Про росіян з українським громадянством, які не бачать себе частиною навіть політичної української нації. Вони не ідіоти, не зазомбовані, вони просто росіяни. Це їхні цінності, їхній «русскій мір». І вони голосують за Медведчука не тому, що ностальгують за совком, а тому, що хочуть жити тут, але в Росії. Українці ж тим часом говорять про бандитів, про російських строковиків, про бурятів, про п’яту колону. А про росіян як про опору РФ в Україні – не говорять.

Адже зрозуміло, що ОПЗЖ – не проросійська, а російська партія. Що за цю партію голосують не прихильники «русского міра», а його невід’ємна й фундаментальна частина. Не за їхні уми ми повинні боротися (бо це час і гроші на вітер), а проти них. За мінімізацію їхнього впливу, за маргіналізацію їхніх прихильників. Але цього (поки що) ніхто з політиків не скаже, тому що електоральні перспективи, тому що «Схід і Захід разом», тому що роками відпрацьоване амплуа.

Треба усвідомити, що при збереженні нинішнього наративу, який вперто не помічає росіян з українськими паспортами, рано чи пізно виграє Медведчук. Він єдиний має струнку систему цінностей. Ці цінності ворожі Україні, але вони в нього є. І він їх артикулює за допомогою своїх посіпак з посвідками журналістів. Він пропонує малоросійський хутір, без війни, але і без гідності, зате зі «старшим братом». І стабільно критикує будь-яку українську владу, бо відсутність будь-якої української влади і є метою Кремля.

Найближче майбутнє, якщо історія знову не буде вирішуватися на вулиці, залежатиме від «слуг народу». Тому непогано було б звернути більше уваги на процеси, які там відбуваються. А там, якщо оцінювати окремі висловлювання спікерів (не плутати з ресторатором Тищенком, у якого асоціативний ряд «формула Штайнмаєра – надувна іграшка – машина»), йде повзуче протистояння «проєвропейських» з «ультрапатріотичними». Останні будуть всіляко обмежувати доступ до українського ринку «закордонних спекулянтів» і захищати український ринок від конкурентів Коломойського. Для типу розумних вони говоритимуть, що ЄС – не панацея, що треба стати конкурентоздатними, що варто спершу досягнути західних стандартів. Для зовсім тупих будуть страшилки про незбіжність цінностей України і «гейропи», про мільярди від ізраїльського Кнесета на купівлю українських чорноземів і тому подібне.

І знаєте, що найцікавіше? Оці «ультрапатріоти Коломойського» дуже легко знайдуть спільну мову і з Медведчуком, і з «націоналістичним табором» (хоча там, здається, не тільки риторика спільна, а й головні акціонери). Поки «європейська опозиція» робитиме вигляд, що рятує Україну, і вперто штовхатиме адекватнішу частину «зелених» в російські обійми. Не було ще в новітній історії України випадків, коли б загнаний в кут президент України не побачив на горизонті рятівного кола, залишеного росіянами. Які, до того, самі ж його в цей кут і загнали.

.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...