Максим гарненький, схожий на мого брата. Мужнє обличчя, смішно стирчать вуха, чуб неслухняний. Теж російський офіцер. Із братом не спілкуюся два роки він переконував, що російських військ в Україні нема.

Заблокував мене в соцмережі.

Максим був серед "увічливих людей", які в екіпіровці захоплювали військову частину А4515 в Севастополі. Упізнав себе на фото. На ньому беззбройний український військовий намагається в чомусь переконати російських автоматників. Максим додався "ВКонтакте".

Сторінку відновила, бо хочу повернути брата. Викладаю картинки, проводжу політінформації, публікую музику про Путіна з мотивом "Ла-ла-ла-ла". Надіюся, брат читає. Може, й наспівує.

Бо Макс читає точно. Зміст йому не подобається. Зате подобаюся я.

"Я твой оккупант", наклацує Максим. Шле смайли сердечками. Переживає, що заповню його сторінку фашистською символікою. Бо поки що там котики.

Запрошує на літо до Севастополя. Має квартиру біля моря. Поруч мешкає вся родина. З Пітера переїхали батьки, брати з дітьми та дружинами.

Кажу, приїду у футболці з Бандерою.

"Плохая идея! пише Макс, плутаючи букви. Здесь не любят фашистов".

Детально розписую, за що боролася УПА. Роблю зноски, викладаю документи, перекладаю російською. У соцмережі тепер пишу для двох читатимуть російські офіцери.

Макс мріє, що за два роки зніме форму "зелених чоловічків". Хоче збудувати дім у селі, вміє доїти кіз. Просить кілька моїх фото. Надсилаю в тій же футболці лідер ОУН серед кошенят і квітів.

"Это Яценюк?" запитує Максим.

"Степан Андрійович, кажу. Бандера".

"Можешь приезжать, пише наступного дня. Здесь никто не знает, как он выглядит".

Подробнее читайте на gazeta.ua ...