2018-4-11 09:00 |
Газотранспортна система України була і залишається найбільш ласим шматком економіки нашої держави
Газотранспортна система України була і залишається найбільш ласим шматком економіки нашої держави. Надто в часи, коли індустріальні потужності країни дедалі знижуються, і вітчизняні олігархи гарячково шукають іще активів, які б можна було приватизувати за копійки та викачати з них ще кілька В«халявнихВ» мільярдів.
При цьому питання приватизації газотранспортної мережі пройшло непоміченим вітчизняною пресою та експертною публікою. Одна тільки Юлія Тимошенко акцентувала увагу громадськості на дуже дивному початку цього процесу, який швидше нагадує передпродажну підготовку, і зробила відповідну заяву.
В інформаційній царині ГТС являє собою В«білу плямуВ» для вітчизняної аналітики. Тому, перш ніж розбирати питання власне приватизації, побіжно ознайомимось із тим, що ж збираються продати прямо у нас під носом.
Ціна питання
У 2014 р. голова правління НАК В«НафтогазВ» Андрій Коболєв, коментуючи питання оціночної вартості української ГТС,В назвав суму в 23-35 млрд дол.В Ця оцінка є заниженою в кілька разів навіть за орієнтовними прикидками. Достатньо порівняти, наприклад, з оцінкою Людмили Симонової з Інституту оцінки США, якаВ говорила про мінімальну вартість у 61 млрд дол. (за методикою дохід/витрати). Юлія ТимошенкоВ назвала приблизну вартість української ГТС в 300 млрд дол.
Насправді існує дві основні методики для оцінки вартості ГТС -В і оцінка дохід/витрати є найпростішою. А базовою є так звана В«заміщувальнаВ» методика, тобто ГТС оцінюється за вартістю побудови аналогічної газотранспортної мережі без урахуванняВ експлуатаційних витрат.
Приблизна вартість 1 км трубопроводу - 10,1 млн дол. (це усереднена оцінка, що включає тільки прямі капіталовкладення, без врахування особливостей безпосередньої прокладки).
Довжина української магістральної ГТС - 22,2 тис. км, відповідно вартість побудови нового аналогічного газопроводу становить 224,22 млрд дол. Ця оцінкаВ неВ включає в себе ані компресорних станцій, ані цехів, ані ПСГ (підземних сховищ газу. - Прим. ред.) -В тільки труба.В
Вартість капітальної модернізаціїВ однієї компресорної станції (технічно дорівнює побудові нової) становить 1,817 млрд грн (72,68 млн дол. за тодішнім курсом) -В у таку суму обійшлась модернізація компресорної станції В«БарВ» у 2015 р. німецькою фірмою Ferrostaal Industrieanlagen GmbH. В Україні 72 таких станції, отже, до оцінки слід додати іще 5 млрд 232 тис. дол. (72 x 72,68 млн дол).
Вартість побудови нового компресорного цеху становитьВ 342 млн грн (13 млн дол.) -В стільки коштувало спорудження нового компресорного цеху на станції В«ОпариВ» на Львівщині. В Україні 110 таких цехів, отже, до оцінки слід додати ще 1 млрд 430 млн дол.
Вартість ПСГ оцінити складно, тому що наші газосховища є унікальними як за їхнім розташуванням, так і місткістю. Однак ми можемо зробити приблизну оцінку. В 2011 р. Литва планувала побудуватиВ Сідеряйське газосховищеВ на 500 млн куб. м. Приблизна вартість власне побудови становила 170 млн євро (211 млн дол.) і 140 млн євро (174 млн дол.) - обслуговуючі потужності.
Це дає нам сумарну вартість 385 млн дол. за 500 млн куб. м газу. Пропорційно, вартість українських ПСГ обсягом 31 млрд куб. м газу повинна бути як мінімум 24 млрд дол.
Щорічні капітальні інвестиції та поточні витрати на ремонт і обслуговування ГТС становлять приблизно 4 млрд 100 млн грн. Крім того, на реконструкцію компресорних станцій необхідно 1,435 млрд дол., на модернізацію лінійної частини газопроводівВ -В 616 млн дол., на експлуатацію підземних сховищ газу - 455,3 млн дол. Таким чином, сумарно витрати становитимутьВ 2 млрд 663 млн дол. Підсумовуючи, отримуємо, що приблизна вартість української ГТС по В«заміщувальнійВ» методиці повинна складати 250 млрд дол.
Сюди також треба додати інфраструктуру -В тобто захисні споруди, капітальне будівництво, шляхи, газорозподільчі та газоперекачувальні агрегати.
В
В
Також українська ГТС є прибутковим активом і має дуже великий потенціал розвитку (див. наступний розділ), що збільшує реальну ціну як мінімум на третину. Тобто реалістична оцінка вартості української ГТС буде дуже близькою (або навіть перевищуватиме) до озвученої Юлією Тимошенко. І вже точно вона буде набагато вищою, ніж та, про яку повідомив Андрій Коболєв, - як мінімум у десять (!) разів.
А нам добре відомо, що якщо називаються такі низькі ціни, то на актив уже є покупець, який готовий його В«викупити за спеціальною ціноюВ». Україна уже знає такі випадки. Наприклад, коли флагман українського зв'язку В«УкртелекомВ» задешево був проданий фінансовому консорціуму EPIC, а потім виявилось, що за ним стояли інтереси СКМ Ріната Ахмєтова, який у підсумку і отримав 92,79% акцій В«УкртелекомаВ». На сьогодні В«ефективне європейське керування» обернулось фактичним банкрутством корпорації, з якої були викачані всі інновації та прибуткові основні фонди, і тепер вона знову повернута державі -В але обібрана і практично без перспективи реанімації та виходу на доприватизаційні потужності.
Але якщо В«УкртелекомВ» все-таки стратегічним активом не є - його функції на себе можуть перебрати численні мобільні оператори, то ГТС замінити немає чим. А побудову нового такого ж газопроводу Україна не подужає. Отже, ми повинні за всяку ціну не допустити подібної В«європейськоїВ» приватизації, з-за якої потім визирне якесь дуже знайоме нам обличчя. Тим паче, що це далеко не перша спроба.
Схеми та закулісні домовленості
До такого активу як ГТС завжди були прикуті жадібні погляди. Єдина причина, чому приватизація завжди блокувалась,В -В газовий бізнес з часів Леоніда Кучми був президентським бізнесом, і абикого туди не допускали. Тільки своїх.
Саме тому історія приватизації починається тільки з 2002 року, коли Путін запропонував Кучмі створити міжнародний консорціум по управлінню ГТС. Першопочатково він був тристороннім - Росія (В. Путін), Україна (Л. Кучма) та Німеччина (Г. Шрьодер). Однак на момент заснування в 2003 р. ТОВ В«Міжнародний консорціум з управління ГТС УкраїниВ» німецька сторона дивним чином В«зниклаВ», і залишились тільки два партнери - В«НафтогазВ» і В«ГазпромВ», а в установчих документах з'явився пункт про об'єднання двох газових монополістів в одну транснаціональну корпорацію -В якій і передавався повний контроль над українською газотранспортною мережею. Результатом цієї В«економічної спецопераціїВ» був би цілковитий перехід всієї газової галузі країни в російські руки.
Про це, що цікаво, тодіВ говорилаВ тільки все та ж Юлія Тимошенко. Як ми побачимо далі, схема виведення ГТС з української власності відтоді не сильно змінилась.
Помаранчева революція змусила цю загрозу тимчасово відступити, тим паче, що активна позиція Тимошенко та її намагання реорганізувати В«НафтогазВ» дуже шкодили планам приватизації ГТС (за що вона навіть отримала В«не чіпай моїх хлопцівВ» від Віктора Ющенка). Вони, втім, були реанімовані вже наприкінці 2005 року, коли за договором Єханурова-Івченка на ринок зайшла фірма В«РосукренергоВ», яка швидко перетворилась на запланований Путіним В«консорціумВ», який повністю контролював весь газовий ринок України, і в 2006 р. знову розпочалась передприватизаційна підготовка (що цікаво, вона почалась одразу після приходу до влади уряду Януковича 4 серпня 2006 р.).
Та 6 лютого 2007 р. Юлії Тимошенко вдалося добитися прийняттяВ законуВ про заборону приватизації ГТС.В Достатньо подивитись на різку реакцію В«ГазпромаВ», щоб переконатись - закон Тимошенко дуже вчасно вдаривВ по рукам тодішнього уряду. Заодно це демонструє рівень В«економічного націоналізмуВ», який багато хто досі приписує Януковичу, мовляв, він не був маріонеткою російського президента. Як бачимо, Янукович завжди після приходу до влади тут же починав виконувати команди Кремля, які вели до економічного закабалення України - це стосується і рішень про приватизацію, і Харківських угод, і навіть фактичного скасування закону Юлії Тимошенко про заборону приватизації в 2013 р.
Мало кому відомо, але закон Тимошенко про заборону приватизації ГТС зараз є чинним (і цим заспокоюють людей, мовляв, труба залишиться у державній власності, ми просто делегуємо повноваження - такВ говорить, наприклад, В. Кістіон), але його норми... не діють. Спеціально зупинимось на цьому моменті, бо він надзвичайно важливий.
Законом Тимошенко до ст..7 закону В«Про трубопровідний транспортВ» вносилось два пункти - 2 та 3, які прямо забороняють приватизацію через процедури реорганізації та банкрутства підприємств трубопровідного транспорту.В
А тепер давайте зазирнемо вВ закон, прийнятий 22 грудня 2011 р., певніше, в його ст. 5, яка називається В«Оскарження рішень у сфері містобудівної діяльностіВ». В цій статті є п. 2., який... виключає частини 2 та 3 ст. 7 закону України про трубопровідний транспорт. І цей закон досі чинний, можете перевірити.
Тому ворота до приватизації ГТС зараз відкриті, причому завдяки В«економічному націоналістуВ» Віктору Януковичу. Він сам цього зробити не встиг, то доробляють його духовні спадкоємці з чинного уряду.
Окремо слід зупинитись на ще одному важливому факті. В мережі вже лунають зауваження, що в 2009 р. Юлія Тимошенко теж пропонувала створити міжнародний консорціум по транзиту газу. Деталями, звісно, ніхто не цікавився, а ми поцікавимось.
Виявляється, консорціум Тимошенко... не передбачав не тільки передачу ГТС, а й управління нею. Він стосувався розширення потужностей транзиту, якщо більш точно -В реконструкції газогонів Іванцевичі-Долина та Торжок-Долина, і будівництва додаткової гілки газопроводу Ужгород-Богородчани. Це давало Україні додаткову потужність у 30 млрд кубів газу, і саме для цьогоВ утворювалось додаткове підприємствоВ з паритетною участю В«НафтогазуВ» і В«ГазпромуВ». Від цього проекту відмовилась сама Росія, коли зрозуміла, що у підсумковому договорі не буде лазівки до переходу до приватизації ГТС.
Зараз ми спостерігаємо чергову спробу тихою сапою вивести ГТС із державної власності і приватизувати її за В«бросовоюВ» ціною. Схема аналогічна до тієї, яка уже пропонувалась Путіним у 2002 р. Створюється окреме підприємство, яке В«керуватимеВ» газотранспортною мережею, але основні фонди лишаються на балансі української держави. Це створює ідеальні умови для банкрутства українських трубопровідних підприємств -В тому що чистий прибуток отримуватиме стороння фірма, а всі витрати ляжуть на бюджет і компенсувати їх буде нічим. А це, на секундочку, гарантованих 3 млрд дол. щорічно.
Якщо Україна втратить цей прибуток хоча б наполовину (аВ планується продати 49% акцій нового В«транспортного підприємстваВ»), це результує не лише в додаткових 5 млрд грн видатків з бюджету (це мінімальна оцінка), а й призведе до подальшоїВ девальвації гривні, оскільки дохідна частина бюджету зменшиться на 24,9 млрд грн.
Далі - більше. Якщо покопатись у тому, як підбирались кандидати на управління ГТС, то агентом підбору кандидатів виступає Rothschild S.p.A. А це італійська гілка тієї самої фірми Rotschild & Co., яка начебто керує В«сліпим трастомВ» чинного президента. Більше того, це інвестиційна компанія, тобто вона насправді може грати ту саму роль, яку зіграла компанія EPIC у приватизації В«УкртелекомаВ» (недарма цей приклад згадувався вище).
А якщо уважно продивитись сам список, то там знайдеться фірма Eustream із Словаччини. Саме її називає В. Кістіон як одного із головних претендентів на 49% акцій. Так от ця фірма... має із В«ГазпромомВ» договір на транзит газу до 2050 р. і є йогоВ довіреним партнером. Знаючи В«ГазпромВ», В«партнерствоВ» може означати спільну власність -В а це якраз та сама лазівка, через яку В«ГазпромВ» цілком зможе легко і просто приватизувати українську транзитну систему.
О, звичайно, там є й інші фірми, які претендують на управління ГТС, але приклад В«УкртелекомаВ» нам диктує: якщо дозволити приватизацію, особливо в умовах медійної тиші та непрозорих тіньових домовленостей, то кінцевим бенефіціаром виявиться якщо не прямо Росія, то хтось із наших місцевих скоробагатьків, що часто є одним і тим самим.
А ставки тут великі, тому що потенціал української ГТС чималий. Давайте побіжно оцінимо, як можна вигідно скористатись нашим потенціалом.
Транзитний Прорив
У якості заголовку цього підрозділу взятий відповідний розділ програми В«Український ПроривВ», написаної Тимошенко в 2007 р. І невипадково, тому що якщо газотранспортна система залишиться у власності України, це відкриває величезні перспективи.
Найбільш перспективним напрямком є проект В«Каспійський басейнВ». Цей магістральний трубопровід був запланований ще 10 років тому, але постійно упирався в будівництво великих обсягів трубопроводу через Грузію та Чорне море. Включення в нього України дозволить значно знизити вартість цього проекту, і заповнити українську трубу передньоазійським газом. Також це означає прямий доступ до туркменського газу, і на це може легко пристати Туркменістан, який зараз повністю залежить від російського транзиту.
Другим перспективним варіантом є вихід на балканський ринок - Румунія, Болгарія, Туреччина і Греція. Для цього необхідно розгорнути газовидобуток на українському шельфі (біля о. Зміїний), що різко збільшить видобувні потужності України і зробить її повністю енергетично незалежною.
До того ж, якщо добудувати гілку до Трансанатолійського газопроводу TANAP (він тільки будується), можна відкрити шлях в Європу для азербайджанського газу. В нинішньому проекті цей шлях дуже обмежений, тому що вимагає окремого Трансадріатичного газопроводу, а за допомогою української ГТС і конектора через Румунію та Болгарію дорога значно скоротиться, буде дешевшою і відкриватиме ширший ринок.
Це лише два можливих проекти, які уже можуть забезпечити не тільки заповнюваність української труби, а й високі прибутки, і ми ще можемо встигнути застрибнути у цей потяг. Або ми можемо знову спробувати В«зіграти в орлянку тіньової приватизаціїВ», але тоді із транзитним статусом України слід попрощатись уже сьогодні.
В'ячеслав ІЛЬЧЕНКО
Інформаційна довідка
Газотранспортна система України - одна з найбільших у світі. Її протяжність - 37 тис. км трубопроводів, з яких магістральна частина (тобто якою йдуть основні обсяги газу) - 22,2 тис. км, а газопроводи-гілки (так звані відводи) - 14,8 тис. км.
Пропускна здатність становить 288 млрд куб. м на рік (вхід) та 178,5 млрд куб. м на рік (вихід). З них на європейському напрямку - 142,5 млрд куб. м на рік.
До газотранспортної системи також входять 72 компресорні станції, 110 компресорних цехів та 702 компресорні агрегати.
Окремо слід сказати про підземні газосховища. Їх в Україні аж 13 загальною місткістю 31 млрд куб. м.
І нарешті, до ГТС також входять 1437 газорозподільчих станцій.
"Вечірні Вісті"
В
Подробнее читайте на gazetavv.com ...
