фото показано с : gazetavv.com

26 років знадобилося Македонії для того, щоб нарешті 6 лютого 29 країн НАТО підписали протокол щодо вступу цієї країни до Північноатлантичного альянсу

26 років знадобилося Македонії для того, щоб нарешті 6 лютого 29 країн НАТО підписали протокол щодо вступу цієї країни до Північноатлантичного альянсу. Ще попереду ратифікація документа всіма чинними учасниками Альянсу, яку планується завершити до кінця року, і тоді Македонія стане повноцінним членом НАТО. А там, сподіваємося, невдовзі відбудеться й вступ до ЄС. Принаймні, наразі влада країни розпочинає переговорний процес із Євросоюзом з цього приводу.

Шлях Македонії до НАТО був би значно коротшим, якби в країни не було давнього спору з Грецією щодо тимчасової назви В«Колишня югославська Республіка МакедоніяВ», який завдяки переговорам та болючим компромісам був врегульований.

Нагадаємо, ще в 2008 році, коли, до речі, НАТО відмовило Україні й Грузії у Плані дій щодо членства в Альянсі, Македонія розраховувала на отримання запрошення до членства у військово-політичному союзі. Але Греція, яка є членом НАТО з 1952 року, виступила категорично проти, мотивуючи свій вчинок невирішеною проблемою із назвою держави. Офіційні Афіни вимагали, щоб у назві держави було пояснювальне слово на кшталт В«Незалежна Республіка МакедоніяВ» або В«Республіка Північна МакедоніяВ», щоб уникнути аналогії з великою частиною історичної балканської області Македонія, яка розташовується на території Греції. Крім того, нащадки еллінів наполягали на тому, щоб у конституції республіки було зафіксовано, що країна не зазіхає на спадщину античної Македонії. Натомість без змін зберігаються назви В«македонська націяВ» та В«македонська моваВ».

Авторитарне правління прем'єра Николи Груєвського, здавалося б, ще далі відкидало мрії Македонії про вступ до Альянсу. За його часів республіка заробила собі статус симпатика Кремля. Не пас задніх Путін і в Греції, час від часу підкидаючи дров у конфлікт між країнами і унеможливлюючи переговорний процес.

І тільки після приходу до влади опозиції переговорний процес відновився. В червні 2018-го Скоп'є підписала із Афінами угоду, згідно з якою колишня югославська республіка отримує назву В«Республіка Північна МакедоніяВ», яку було ратифіковано обома країнами. І, власне, це й стало фінальним штрихом до вступу республіки в НАТО.

Поки дипломатія виборювала північноатлантичний вибір країни, не відставала й армія, контингент якої в тому числі перебував у складі Міжнародних сил зі сприяння безпеці в Афганістані (МССБ) у 2002-2014 роках. Навіть після виведення МССБ у 2014-му військовослужбовці країни продовжили службу в Афганістані в рамках небойової місії НАТΠ«гшуча підтримкаВ», допомагаючи в навчанні співробітників афганських служб безпеки, поліції і армії тощо. Зараз в Афганістані перебуває 50 македонських військових.

Республіка бере участь також у багатьох інших програмах Альянсу і вже давно перейшла на всі натівські стандарти. Тому хоч В«за порєбрікомВ» й закидають, що внесок Македонії буде доволі скромним через невелику чисельність збройних сил (за різними оцінками - від 7,8 до 11 тисяч осіб) та застарілу техніку (армія Македонії має на балансі до болю знайомі з радянських часів танки Т-32 та Т-55-А, БТР, гаубиці, ПЗРК В«СтрілаВ» та В«ІглаВ», а також гелікоптери Мі-24 та штурмовики Су-25). Але такі скептики забувають про найголовніше: стандарти НАТО - це не просто стандартизовані для всіх країн калібри патронів, а стандартизована підготовка. А техніка? У великій родині НАТО знайдеться й більш сучасна техніка, і македонці вже давно опанували управління нею, тож їх не потрібно буде навчати.

Закиди щодо чисельності війська також не піддаються критиці. Адже сучасна армія базується не на тому, щоб закидати ворога В«м'ясомВ», а на ефективності кожного В«юнітаВ» та максимальному збереженні життя кожного бійця, якого власне навчають не тільки воювати, а й виживати. А найбагатші країни світу вкладають максимум грошей у розробки, щоб виколупати В«м'ясоВ» з техніки й мати можливість управляти нею на відстані. Більше того: країні, яка не перебуває в стані війни, не потрібне велике військо. І це проходили багато армій світу.

Наприклад, у тій же Сербії після війни буквально за кілька років чисельність війська скоротилася зі 180 тисяч солдат і офіцерів до 20 тисяч. Паралельно відбувався процес зміни структури, з шести корпусів залишилися чотири, а потім три. Головний штаб був перейменований у Генеральний штаб і переміщений до міста Бієліна. На початку 2000-х чисельність армії РС становила 10 тисяч бійців, а після скасування строкової служби зменшилася до 7 тисяч.

Таких самих змін зазнала й армія Хорватії, яка є членом НАТО. Якщо під час війни її склад налічував до 220 тисяч осіб, то вже станом на 2014-й він скоротився до 18135 військових.

Тому чисельність, якою в нас також сьогодні час від часу вихваляються, - не є головним фактором. Наші військовики можуть без зайвої скромності пишатися бойовим досвідом та тим, що стримують російську агресію, чим не можуть похизуватися армії країн - членів Альянсу. Але їхні військовослужбовці, на відміну від наших, захищені, мають гідну зарплатню, сучасне озброєння. І якщо Україна не тільки декларуватиме євроатлантичний курс, а дійсно переходитиме на стандарти НАТО, в Альянсу вже не виникне питання щодо вступу нашої країни до його військово-політичного союзу.

Але поки що до цього далеко, попри дещо картинно задекларований у Конституції курс...

Антоніна МІРОШНИЧЕНКО

Вечірні Вісті

Подробнее читайте на gazetavv.com ...