фото показано с : 24tv.ua

Інтерв'ю "Футбол 24" із Русланом Степанюком, новачком Ворскли, який ударно розпочав другу частину сезону 2019/20. "Треба виграти Кубок України" – Руслане, як адаптувалися у новій команді? – У мене все добре, адаптації як такої навіть не було.

Я вже навіть сім’ю встиг до Полтави перевезти. До речі, саме місто нам усім дуже подобається.

– Ви одразу ж забили і Динамо, і Шахтарю. Очікували такого вдалого старту у Ворсклі?

– Якби ж то після голів Шахтарю та Динамо ще м’ячі були. . . А так – не назвав би свій старт прямо таки вдалим. Добре, що вдалося забити таким командам. І якщо у ворота Динамо я вже забивав, то гол Шахтарю став для мене першим. Чесно кажучи, була маленька мрія забити саме "гірникам".

Перша поразка Каштру в УПЛ у відеоогляді матчу Ворскла – Шахтар – 1:0

– Перед матчем із Динамо було передчуття, що заб’єте?

– Ні, зовсім ні. Просто хотілося здобути вдалий результат у загальному. Я вже неодноразово помічав, що не потрібно на цьому зациклюватись. Слід виходити і робити все можливе для команди, а вже потім Бог тобі сам за це віддячить.

Динамо – Ворскла – 2:1 – відео голів та огляд матчу

– Такі важливі м’ячі відразу зробили вас улюбленцем полтавської публіки?

– Якщо чесно, то я ще не встиг особисто зустрітися з уболівальниками, тому не можу вам на цю тему відповісти. Але знаю, що люди не зовсім добре відреагували на мою появу у команді. Отже, треба на футбольному полі доводити свою придатність та важливість для Ворскли.

– Як ви опинилися у Ворсклі? Можливо, мали інші варіанти для продовження кар’єри?

– Так, у мене були й інші пропозиції, але Ворскла видавалася найбільш оптимальним варіантом. Тож обрав полтавську команду.

– Не боялися йти до клубу, який перебував у кризі?

– Я пам’ятаю свої матчі проти Ворскли. Ця команда завжди вважалася незручною та сильною. У Полтаві є традиції, вболівальники, база, стадіон та всі умови для того, щоб грати у футбол. А поточне місце команди в турнірній таблиці – випадковість.

– Які завдання стоять зараз перед командою?

– Взагалі-то перед нами поставлене завдання не вилетіти у Першу лігу. Але ми, футболісти, поспілкувавшись між собою, вирішили, що треба виграти Кубок України і поборотись за 7-8 місце, щоб вийти до плей-офф.

– Це реально?

– Зрозуміло, що це нелегко. Але особисто я вірю, що все реально, тим паче відрив суперників не настільки великий.

"Штучне покриття на. . . бетоні – потім три дні п'яток не відчуваєш"

– Ви пограли у Казахстані. Як це – опинитися у шкурі легіонера?

– Звичайно, це не так, як у себе вдома. На тобі – набагато більша відповідальність лежить. Я зробив для себе висновок, що закордон треба їхати лише разом із сім'єю.

– Жетису намагався пролонгувати з вами контракт або, можливо, інші команди з Казахстану робили пропозиції?

– Ні, від Жетису не було ініціативи продовжити договір. А щодо інших клубів – дійсно, була можливість залишитися в Казахстані. Там бюджет командам надається в січні, відповідно лише тоді вони можуть планувати трансфери та наступні кроки.

– У фінансовому плані в Казахстані все солідно?

– Так, лише позитивно в цьому плані можу відгукнутися про Жетису. Із зарплатнею все було чітко та стабільно. Хоча дуже багато залежить від тренера. У мене він був людиною слова. Тому гроші завжди надходили день у день.

– Який ще позитив, окрім грошей, у казахському чемпіонаті?

– Скажу відверто: я був приємно здивований ігровим рівнем Жетису. Легіонери та тренери в команді – високого рівня. Очікував набагато гіршого перед переїздом у Казахстан.

– Адаптуватись там було складно?

– Ні, я адаптувався до життя дуже швидко. У принципі, за свою кар’єру довелося змінити не одну команду, тому проблем із цим в мене ніколи не виникало.

– Що скажеш про екстремальні казахські виїзди, які розтягуються подекуди більш ніж на тисячу кілометрів?

– Саме в Жетису з цим не було жодних проблем, адже ми завжди пересувались літаком. Для порівняння, вже у Ворсклі я вдвічі важче пережив автобусний шлях до Маріуполя, ніж будь-який виїзд у чемпіонаті Казахстану.

"Тему Динамо ми не підіймали ні разу": помічник Романа Григорчука – про Астану, комплімент Сульшера і зарубу з Лідсом

– А як щодо іншої проблеми Казахстану – штучних полів?

– Так, ви маєте рацію – це дійсно суттєва проблема. Там не всі команди мають природні поля, а дехто стелить штучне покриття прямісінько на бетон. Після матчів на таких газонах три дні п’яток не відчуваєш. . .

"Я грав у команді Верес, а з ФК Львів пішов"

– З якими емоціями згадуєте етап своєї кар’єри в рівненському Вересі?

– Лише позитивно згадую той час. Гадаю, що той період був найкращим для мене, як футболіста. Хоча, звичайно, все найкраще – ще попереду (Сміється).

– Що відбулося у клубі при переході з Першої ліги в УПЛ?

– Ми посіли третє місце в Першій лізі і готувалися до нового сезону. Потім раптово від керівників дізналися, що будемо виступати у Вищій лізі. Не знаю, що там відбулося, але нам сказали, що так вирішили у федерації.

– Керівники у клубі після цього змінилися?

– Ні. Ну, тобто, з нами контактували ті ж керівники, що й у Першій лізі.

– Вадим Мілько розповідав кумедний епізод про півня на тренуванні Вереса. Все було настільки колоритно?

– Дійсно, були такі моменти. Ми не мали належних умов для тренувань, весною постійно тренувалися в якихось селах, де кури по полях бігали.

"Мазяр триповерховим гнув – до бійки доходило": лідер Колоса – про втрачений шанс у Динамо і півня на тренуванні Вереса

– Чому ви не залишилися вже в ФК Львів?

– У мене були пропозиції від інших команд, але ФК Львів хотів за мій трансфер отримати гроші. Ясна річ, що клуби не були готовими платити. Після довгих перемовин вирішили, що мене відпустять за умови, якщо буде інтерес від закордонної команди. Так у підсумку і сталося. Тобто, якби не виникло пропозиції з Казахстану, за контрактом я змушений був би залишитися.

– Як вважаєте, чому у ФК Львів вирішили обрати бразильський вектор розвитку, який не завжди виправдовує себе?

– Я ж не можу відповісти на це запитання, оскільки не знаю всієї ситуації зсередини. Я грав у команді Верес, а з ФК Львів пішов.

"Люди прийшли "на Шахтар", але однаково приємно"

– Який відрізок кар’єри, за винятком Вереса, ви можете виділити для себе?

– Безумовно, назву Сталь. Часи в Алчевську згадую лише з усмішкою, адже там був класний колектив. Взагалі, величезна заслуга в успіхах тієї команди належить тренеру Анатолію Волобуєву, який повірив у молодь. Ми своєю чергою віддячили другим місцем у Першій лізі і повинні були грати в УПЛ, але туди нас не впустили.

– Найкращий футболіст, з яким ви коли-небудь грали?

– Я назву футболіста, з яким мені було найзручніше грати. Це Олександр Акименко з алчевської Сталі.

– Ви кілька років не грали в УПЛ. Як змінився наш чемпіонат за час вашої відсутності?

– Зрозумійте, я зіграв не так багато матчів, тому мені важко судити про якісь глобальні речі. До того ж, зараз весняний футбол, тому ще й через це я не можу сказати, як саме і чи взагалі змінився чемпіонат.

– Кількість вболівальників на стадіонах пригнічує?

– Ви знаєте, у Казахстані ситуація ще гірша. Ви ж бачите, що футбол у людей зараз не на першому місці, на жаль. Я взагалі був приємно вражений кількістю вболівальників на матчі з Шахтарем. Зрозуміло, що здебільшого люди прийшли "на Шахтар". Але однаково приємно, що за такої погоди та ситуації було багато глядачів. Я давно не грав при такій підтримці.

– У зв’язку з останніми подіями вирішено призупинити наш чемпіонат. Ви згідні з такими жорсткими заходами?

– Так, я солідарний із футбольними чиновниками. Думаю, цей час краще пересидіти вдома. Щоб вірус не настільки глибоко проник в Україну.

Євген Біленький, спеціально для Футбол 24

.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...