фото показано с : 24tv.ua

Результати вересневих регіональних виборів в Росії засвідчили, що партія влади втратила гарантії перемоги. Навіть взагалі незнані раніше кандидати, аби вони лише не репрезентували «Єдиної Росі», становили для неї серйозну конкуренцію.

Офіційна причина невдачі

Від самого початку було зрозуміло, що пенсійна реформа стане складною соціально-політичною темою. Президент Володимир Путін 2005 року заявляв, що під час його правління пенсійний вік не підніматиметься. Проте він урядує вже так довго, що треба було врешті-решт на це зважитися. Соціальне невдоволення з самого початку мав зосередити на собі уряд (він офіційно проголосив проект) та «Єдина Росія» (голосуючи за його ухвалення в Державній Думі). Путін довгий час не висловлювався щодо реформи, а його прес-секретар Дмітрій Пєсков вперто заявляв, що адміністрація президента не бере участі в цьому проекті. Однак росіянам було важко повірити, що президент нічого не знає і не має жодного впливу.

Це негативно позначилося на рейтингу підтримки діяльності Путіна, і з 82% у квітні цього року він знизився до 70 відсотків у серпні (дані Левада-Центру). Як у дзеркальному відображенні зріс рівень недовіри до російського президента з 17 до 30 відсотків. Аналогічним чином змінилися рейтинги Дмітрія Медвєдєва, федерального уряду, губернаторів та Державної Думи. Змін також зазнали й загальні суспільні настрої – про те, що Росія рухається в правильному напрямку, тепер переконані лише 45 відсотків респондентів, (цьогоріч у квітні таких було 60 відсотків). Тих, хто вважає, що Росія рухається в неправильному напрямку стало 43 відсотки (у квітні було 26 відсотків).

Ситуацію мало виправити офіційне втручання президента (очевидно, раніше заплановане) та остаточне пом'якшення пропозицій щодо пенсійної реформи, особливо для жінок. Цього факту соціологи ще не встигли врахувати, а тим часом було проведено опитування громадської думки з найбільшою можливою вибіркою – всіх виборців в окремих суб'єктах федерації.

Втома від влади

До виборів, які відбулися 9 вересня цього року, «Єдиній Росії» довелося провести потужну мобілізацію. Про наступну каденцію бідкалися мер Москви та губернатор Московської області, загалом вибори губернаторів відбулися у 22-х регіонах. Окрім того, шістнадцятьох регіонах обирали регіональні законодавчі органи, в дванадцяти – муніципальні ради міст-столиць суб’єктів федерації, а в чотирьох з них також обирали мерів.

Вибори підтвердили тенденцію падіння довіри до партії влади, яка не тільки декларативно, але й фактично перешкоджає її перемозі на виборах. Це проявилося в антиістеблішментній поведінці біля виборчих скриньок – голосуванні за будь-кого, лише б не за «Єдину Росію» або у висловлюванню спротиву через вкидання недійсного бюлетеню. Суспільні настрої знайшли своє відображення в останньому дослідженні Левада-Центру про підтримку політичних партій. Електорат, який втратила «Єдина Росія» (зниження підтримки з 37% у грудні 2017 р. до 28% у вересні цього року), переважно не перейшов до інших політичних сил. Виборці вирішили, що взагалі не підуть голосувати (зростання з 17 до 22 відсотків) або зіпсують бюлетень (зростання від одного до п’яти відсотків, а серед респондентів, котрі мають намір з'явитися на виборчій дільниці, про таку форму протесту заявили сім відсотків).

Під час самих виборів, варіант «проти всіх» з'явився на виборчому бюлетені до міської ради Красноярська. Ним скористалося 8,5 відсотка виборців, котрі взяли участь усотків голосів). Окрім того, варто зазначити, що в голосуванні за партійними списками в Красноярську перемогла Ліберально-демократична партія Росії (ЛДПР). З одного боку, партію очолює Володимир Жириновський, відомий своїми популістськими гаслами, які приваблюють значну частину суспільства, з іншого – непропорційно високий рівень підтримки ЛДПР в порівнянні з федеральним рейтингом також можна вважати проявом голосів проти правлячої партії.

Ця форма протесту може розглядатися як «безпечна», оскільки, незважаючи на заяви про готовність активно висловлювати спротив пенсійній реформі, важко зустріти незліченні натовпи людей на організованих протестах. Попри невдоволення, все ще переважає апатія, віра в брак альтернативи і в те, що все вже вирішено.

Виклик «другого туру»

У таким чином сформованій системі активізація та зацікавлення виборців викликали лише несподівані результати – найчастіше це вело до другого туру виборів губернатора. Якщо кандидат від влади мав проблеми з використанням «адміністративного ресурсу» і не був популярним серед виборців (ця проблема зросла з того часу, коли президент почав призначати на ці посади людей з поза регіональних еліт), у другому турі виборів його шанси на перемогу зменшувалися, незалежно від результатів першого.

Така халепа після 9 вересня супроводжувала чотирьох кандидатів від «Єдиної Росії». У Приморському краї другий тур був встановлений нетипово – вже через тиждень після першого. Брак визначеності в реґіоні став несподіванкою, а друге місце, яке зайняв представник Комуністичної партії Російської Федерації (КПРФ) – Андрій Іщенко з 26,6 відсотками підтримки, і так визнано за «небезпечне» у порівнянні зі здобутими Андрієм Тарасенком від «Єдиної Росії» 46,6 відсотками. Тож час для кампанії до другого туру було скорочено так максимально (тільки тиждень перерви між голосуванням також заскочив багатьох виборців), а в плані подорожі Путіна на Східний економічний форум до Владивостока знайшовся час, щоб зустрітися з «в. о. губернатора» Тарасенком. Путін висловив сподівання, що у другому турі «все буде в порядку», тобто фаворит Кремля переможе без сюрпризів. І на очікуваннях реалізації цих надій справа й закінчилася, бо, як виявилося, підтримка навіть самого Путіна вже не є гарантією перемоги.

Спроби прискорити визначеність електорату били рикошетом по владі. Під час підрахунку голосів, більшу частину вечора 16 вересня Іщенко залишався лідером. Лічба йому в мінус почалася практично в останній момент. КПРФ відчула себе ображеною до мозку кістки, адже для неї це вже чергова «крадіжка голосів» (раніше в неї відібрали й так відносно низький результату на парламентських виборах 2016 року, з огляду на масштаби фальсифікацій на користь «Єдиної Росії»). І хоча неформальний політичний консенсус забезпечив комуністам двох губернаторів, можливість для реальної перемоги в третьому окрузі стала для них принциповим питанням. Жоден з кандидатів не визнав своєї поразки, звинувативши іншу партію у виборчому шахрайстві. Лідер комуністів Геннадій Зюганов навіть попросив Путіна про особисте втручання.

Наступного дня після виборів перед будинком обласної адміністрації у Владивостоці зібралося кілька сотень людей підтримати Іщенка. Попередні плани на протестного голодування та розбиття наметового табору його прихильників згодом були скасовані, а протестні настрої змарніли. Ініціатива перейшла на федеральний щабель, і залаштункові дії найвищої влади призвели до скасування результатів виборів і плану провести «третій» тур виборів упродовж трьох місяців. Досі не відомо, чи братимуть в них участь обидва попередні претенденти. Водночас вже через три місяці росіяни можуть бути більше завантажені приготуванням до Нового року, а низька явка на виборах досі радше грала на руку партії влади.

Однак, аби скористатися низькою явкою, потрібна було виконання однією умови. «Єдина Росія» повинна була мати базовий пул голосів (пенсіонери, адміністративні працівники та бюджетні установи), щоб «покращити» свій результат за допомогою класичних виборчих махінацій. Якщо ж кількість голосів відданих за інші партії є завеликою, то зростає кількість бюлетенів, які потрібно докинути для перемоги. Власне з цією проблемою й зіткнулася обласна виборча комісія в Приморському краї – занадто пізно зорієнтувалася, скільки голосів бракує «правильному кандидатові». Коли до завершення підрахунку залишилося менше чотирьох відсотків бюлетенів, виявилося, що «докинути» потрібно додатково приблизно п’ять відсотків, а в абсолютному вимірі – близько двадцяти чотирьох тисяч.

На такий крок не зважилися 9 вересня в Якутську. Там кандидат у мери від «Єдиної Росії» програв конкуренту від Партії відродження Росії Сардані Авксєнтєвій. Назва партії тут не має значення, ключовим є можливість виставити кандидата без необхідності збирати підписи. До виборів не було допущено популярного регіонального політика, котрий переказав свою підтримку Авксєнтєвій. Ще вночі тієї ж доби з нею зустрівся губернатор республіки та представник «Єдиної Росії». Офіційно, щоб привітати та обговорити питання співпраці (хоча ще не було остаточних результатів), більш імовірним видається версія, що губернатор намагався вивчити потенційну переможицю, щоб якнайшвидше ухвалити можливе рішення про зміну результату. Те, що це може бути непростою справою, вже показали президентські вибори, де в Якутії була зафіксована найнижча підтримка Путіна та водночас найвища для кандидата КПРФ – Павла Грудініна. Після цієї адміністративної поразки відбулася зміна на посаді голови республіки.

Що робити, якщо перемогти не вдалося?

Інший варіант було обрано у Хабаровському краї, де другий тур виборів губернатора відбувся 23 вересня. Кандидат від «Єдиної Росії» та губернатор запропонував своєму опонентові, кандидату від ЛДПР, посаду свого заступника (у першому турі вони обидва набрали приблизно по 35 відсотків голосів). Останній нібито спершу погодився, однак, він формально не відмовився від виборів, тому вони таки відбулися (і представник від ЛДПР Сергій Фургал таки виграв і тепер є губернатором – ZAXID. NET). У будь-якому випадку в такому політичному ландшафті конкуренція між кандидатами виглядала надзвичайно екзотично.

Другий тур виборів мав також відбутися в Республіці Хакасія, де представник «Єдиної Росії» і чинний губернатор Віктор Зімін програв у першому раунді (набрав несподівані мало, лише близько 32 відсотків голосів) Валентинові Коновалову з КПРФ (набрав майже 45 відсотків). Бачачи перебіг і наслідки голосування в Приморському краї, Кремль фактично оцінив шанси свого кандидата в регіоні і за два дні до голосування Зімін відмовився від участі у виборах. Офіційно через проблеми зі здоров'ям, але зрозуміло, що відчутний програш став би серйозною іміджевою втратою для партії влади. Другий раунд був перенесений на 7 жовтня. І відповідно до закону, у другий тур, окрбернатора в черговому регіоні.

Вибори губернатора згідно з владними планами не відбулися і в четвертому регіоні – Володимирській області. Там Світлана Орлова, губернаторка від «Єдиної Росії» зійшлася в герці з політиком ЛДПР Володимиром Сипягіним (у першому турі вона отримала лише на 5 відсоткових пунктів більше). Хоча останній добився доброго результату лише тому, що кандидата від КПРФ у традиційно «червоному» регіоні взагалі не зареєстрували (влада боялася його перемоги). Орлову там не люблять, тому й не дивно, що в другому турі внаслідок протестного голосування перемогу здобув Сипягін.

Втрата контролю

З шістнадцяти суб’єктів федерації, де відбулися вибори регіональних законодавчих органів, «Єдина Росія» не здобула абсолютної більшості в одинадцяти. Причому у трьох регіонах більшість голосів здобула КПРФ. Добрих результатів добилися теж представники ЛДПР. І саме з ними, «Єдина Росія» тепер змушена входити в коаліцію. Незважаючи на те, що в сформованій політичній системі опозиційність партії є доволі умовним питанням, непов'язаність кандидата з «Єдиною Росією» починає піднімати його шанси на перемогу або, принаймні, на кращий результат, ніж спочатку очікувалося. Певні симптоми цього явища влада зауважила ще раніше, тож партії-представники системної опозиції також мали проблеми з реєстрацією своїх кандидатів. Щоб зберегти видимість конкуренції, не можна було виключити всіх, тому голосування проти «Єдиної Росії» завжди знаходило бенефіціара.

Правляча партія завдяки пенсійній реформі, має універсальне обґрунтування слабких результатів у регіонах. Їй не потрібно міркувати, чому росіяни можуть бути втомленими від нинішньої влади, відсутності підвищення рівня життя або його погіршення (в той час, коли олігархи можуть розраховувати на мільйони державної підтримки, звичайні люди самі повинні зводити кінці з кінцями). Кремлеві ще не горить земля під ногами, але проблема спричиняє головний біль. З послабленням позицій «Єдиної Росії» зростає ціна лояльності партій системної опозиції, принаймні на регіональному рівні. За збереження поточної тенденції, це вимагатиме суттєвого переформатування партії перед парламентськими виборами 2021 року.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID. NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів, Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом, Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху, Україну придумали на Сході, Нове старе відкриття, А мало бути так красиво, Новорічний подарунок для Росії, Чи дискутувати про історію, Мінський глухий кут.

Оригінальна назва статті: Przeciwno (Nowa Europa Wschodnia)

.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...