2018-12-5 16:00 |
Колись рахували, що на руках в українців надзвичайно велика кількість готівки. . Якщо б вкласти їх в економіку – ми не потребували б жодних кредитів від МВФ. Українцям немає куди вкладати свої гроші.
Покласти на депозит? Небезпечно, банк може луснути, а звичайна інфляція увесь прибуток від відсотків просто з'їсть.
Купити акції на фондовій біржі, як роблять ті ж американці? Чи може вкластися у біткоїни? Не смішно, в Україні ринок електронної валюти взагалі не розвинений. Отже, все що залишається – купувати долари, які мертвим вантажем осідають під матрацами.
У нас банально немає фінансових інструментів інвестування, якими міг би скористатися простий українець. Та й непростому українцеві також нелегко, тому й можновладці-корупціонери скуповують золото, діаманти та квартири.
У нас квартира в новобудові вже багато років є універсальним засобом зафіксувати свої заощадження, адже заможному українцеві просто немає куди вкладати гроші, окрім чергової квартиру. Саме тому в деклараціях у чиновників так багато нерухомості, вони навіть і не живуть в тих квартирах – це просто фіксування своїх грошей у квадратних метрах.
Взагалі-то українці неохоче інвестують, бо в нас такі інвестиції є абсолютно незахищеними. За кордоном як це працює? Маєш гроші і не зберігаєш їх під матрацом чи в закопаній на городі банці, а вкладаєш, наприклад, у будівництво заводу з переробки сміття. Там все прозоро: показують усі документи й розрахунки (завод коштує мільйон, здатен переробити сто тон сміття на день, за переробку місто платить 100 доларів за тону, значить завод відіб'є свою вартість за рік і буде приносити прибуток). Інвестуєте? Окей! Пішло будівництво…
Але все не так просто в Україні.
У нас інвестор не може бути впевненим, що влада дотримуватиметься своїх обіцянок і не змінить правила гри так, як їй це заманеться. Вкладеш мільйон, будуєш сміттєпереробний завод зі сподіванням, що тобі за переробку платитимуть 100 доларів, але влада ухвалює рішення – від тепер переробка сміття в Україні має коштувати не дорожче ніж 10 доларів. Тоді інвестиція, що мала б окупитися за рік, перетворюється на 10-річний тягар.
До речі, так само в Україні із "зеленим" тарифом на електрику. Це пільговий тариф, за яким держава купує у людей електрику, якщо її вироблють за допомогою нешкідливих для довкілля технологій. Це зроблено для того, щоб стимулювати розвиток безпечної для природи зеленої енергетики.
Простіше кажучи, нині встановлюєш на даху будинку вітряк чи сонячні панелі, які задовольнятимуть твої потреби в електриці. Але вітряк чи панелі дуже дорого коштують, тож мало кому цікаво тим заморочуватися. Вкладати 20 тисяч доларів, аби наступні 30 років мати власну електрику. Дешевше й простіше далі купувати її в обленерго, які продають електрику вироблену тепловою чи атомною електростанцією.
І людству в цілому, і країні, вигідніше, щоби замість однієї АЕС були тисячі дрібних домогосподарств із сонячними панелями на даху. Тому держава й започаткувала "зелений" тариф, пообіцявши купувати за високою ціною залишки виробленої вітряком чи сонячними панелями електрики.
Тому й стало вигідно простому українцеві вкладати гроші в таку, нібито вигідну пропозицію, маючи сподівання відбити інвестиції не тільки споживанням безкоштовної електрики, але й продажем її державі за тим дорогим зеленим тарифом. Скористалися цим і українські бізнесмени, і закордонні інвестиційні фонди, які почали в Україні будувати просто величезні сонячні електростанції та встановлювати цілі вітрякові поля.
Але ж – це Україна! Недовго тривала радість, зрозуміли, що "зелений" тариф завеликий, треба менше платити. Це, звісно, й викликало цілий шквал обурень.
Не поспішайте кричати зрада, бо дійсно, високий зелений тариф держава пропонувала, коли вітряків в Україні було три штуки. Коли ж їх стало 33 тисячі, то звісно, на зміну балансу попиту й пропозиції держава і відреагувала цілком ринковими методами, вирішивши або зменшити тариф, або ж взагалі формувати його за допомогою прозорих аукціонів.
Це вельми невигідне великому бізнесу, який вклався в ту зелену енергетику зі сподіваннями багато заробляти. Найбільше від зеленого тарифу в Укарїні заробляє нині Рінат Ахметов, він тепер щосили й намагається завадити зміні правил гри на енергетичному ринку.
Щодо іноземних інвесторів, які вклалися в зелену енергетику в Україні – то вони тепер або ж судитиимуться з країною, вимагаючи компенсувати їм втрати, або ж махнуть рукою й підуть геть, пообіцявши собі більше ніколи в Україну не інвестувати.
.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...
