2018-6-5 22:06 |
Політична вартість "Північного потоку" є надто високою: "зелений" політик Райнґард Бютікофер критикує затятість федерального уряду Німеччини на цьому газогоні, а також піддає критиці екс-канцлера Шредера.
Здійснення сумнівного проекту будівництва газогону "Північний потік-2" щойно розпочалося. Чи не на часі тепер, змиритися з реальністю?
Я переконаний: боротьба ще не закінчилася. З самого початку Газпром намагається створити враження, що цей проект неможливо зупинити. Так ніколи не було і сьогодні це також не так. Багато питань залишаються нез'ясованими.
Наприклад, судовий позов Спілки захисту природи до Головного земельного суду федеральної землі Мекленбург-Передня Померанія, щодо скасування дозволу на будівництво. Газпром не вважає за необхідне чекати на судове рішення. Нема дозволів зі Швеції та Данії. Особливо датське рішення може призвести до того, що Газпрому доведеться частково переплановувати маршрут.
Окрім того, продовжується процес польського регулятора ринкової конкуренції проти європейських підприємств, які фінансують цей проект. Звинувачення – порушення європейського антимонопольного законодавства. Знову ж таки: є рішення Європарламента про зміну європейського газового законодавства таким чином, аби воно могло б бути застосованим до цього газогону. Тож, як бачимо, взагалі не можна казати, що з правової точки зору все вже вирішено.
Які є політичні аргументи проти проекту "Північного потоку"?
Політична вартість цього проекту була б для Німеччини надто великою. З одного боку, це – можлива економічна та політична дестабілізація України.
Чи може федеральний уряд взяти на себе відповідальність, що Росія фактично отримає можливість зробити Україну доступною для великого шантажу? По-друге, газогін вкрай негативно вплине на німецько-польські відносини та завдасть тяжкої шкоди європейській солідарності. По-третє – в Данії, в Швеції та в НАТО існують серйозні побоювання додаткової мілітаризації Балтійського моря з боку Росії, пов'язаної з цим будівництвом. І це все – заради проекту, який є безглуздим з енергетичної та кліматичної точки зору?
Але ж існують ознаки того, що Москва є готовою гарантувати подальщий газовий транзит через Україну.
Ні. Існують ознаки намагань увести всіх в оману. Не слід забувати: Росія письмово гарантувала Євросоюзові та Україні, що вона дотримуватиметься рішення Стокгольмського арбітражу в суперечці між Газпромом та українською фірмою Нафтогаз. Коли виявилося, що це рішення суперечить московським інтересам, раптом з Москви почулося: "Ньєт, цього ми не робитимемо". Якщо Росія сьогодні погоджується на транзит через Україну, а пізніше вирішить, що це невигідно – нема жодного засобу змусити її дотримуватися обіцянки.
Об'єми, про які каже Москва – просто до смішного малі. Окрім того, Путін сформулював умови, які можна назвати лише "спростуванням маленьким шрифтом". Все це – просто обманний маневр.
Але ж Росія 70 років поспіль дотримувалась угод. . .
Це неправда. Дотримувався угод Радянський Союз, а нинішня Росія – це не він. Росія порушувала угоди вже двічі – в 2006 та в 2009 роках. Ще раз: Росія вже зараз не виконала чинну угоду та відмовилась виконувати судове рішення, хоча єврокомісар Ґюнтер Еттінгер домовився з нею про письмове зобов‘язання його виконати. Як можна тепер довіряти московським обіцянкам? Чому слід їм вірити, якщо Росія водночас отримує можливість збудувати технічну альтернативу в Балтійському морі?
Щодо ролі США. Керівництво в Вашингтоні виступає проти "Північного потоку 2" та відкрито заявляє, що для нього йдеться про ринки збуту американського скрапленого газу. . .
Насправді, з американського боку у зв'язку з "Північним потоком" постійно підкреслювалося, що йдеться про економічні інтереси. Але не можна скорочувати політику США лише до цієї позиції, яку я не підтримую. Насправді, американський спротив цьому газогонові набагато старіший, ніж американські фантазії про квітучий ринок скрапленого газу. Кілька днів тому я розмовляв у США з керівницею газового підрозділу Держдепу США Сандрою Одкірк. Вона чітко й ясно сказала мені: наші аргументи – стратегічні, вони стосуються політики безпеки. Все інше – наша, європейська справа, не американська.
Чого ви вимагаєте від німецького уряду?
Врешті-решт, він почав розуміти, що цей газогін – не лише приватний економічний проект, він має ще й політичний вимір. Проте, я очікую від уряду відповіді на три питання: як він збирається запобігти економічній дестабілізації України, пов'язаній з цим будівництвом? Як він збирається запобігти розколу в Євросоюзі, особливо – між Німеччиною та Польщею? Як він збирається уникнути додаткової мілітаризації Балтики?
Але у вас є й інші аргументи проти газогону?
Концентрація нашої енергетики на нафтогазових структурах є безглуздою для країни, яка зобов'язалася дотримуватися Паризької кліматичної угоди. Євросоюз, якщо він продовжить нинішню політику, в межах так званої "двоградусної мети" витратить свій ліміт викидів вуглецевого газу СО2 вже протягом наступних 17 років. На цьому тлі, з економічної точки зору, було б фатальною помилкою, приковувати себе "трубою" до газу.
Як ви оцінюєте роль Герхарда Шредера в Газпромі?
Коли Герхард Шредер по закінченні роботи "червоно-зеленої" коаліції пішов на службу до Путіна, я вже тоді це прокоментував: це все погано тхне. Моя позиція з цього приводу не змінилася. Те, що німецький екс-канцлер опустився до ролі лакея агресивного іноземного диктатора – це просто безпрецедентно.
Автор: Маркус Грабіц. Джерело: Tagesspiegel. Переклад: Борис Немировський
.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...
