фото показано с : 24tv.ua

В Италии все больше распространяется коронавирус. Сотни людей уже заболели, более десятка населенных пунктов попали под карантин. В Мілані були зачинені всі школи. Ректор однієї з них, керівник ліцею імені Алессандро Вольта, кілька днів тому звернувся до своїх учнів із відкритим листом, про зміст якого, зважаючи на останні події в Україні, де натовп спочатку закидав камінням автобус із евакуйованими з китайської провінції Ухань українцями, яких доправили до карантину в Нові Санжари, а потім інший натовп вимагав примусової госпіталізації дружини першого в Україні хворого на коронавірус, певно, було б корисно дізнатися всім українцям.

До уваги читачів – переклад цього листа.

Пошесть, від якої вже застерігав медичний нагляд, що вона прийде з німецькими військами до міланської округи, справді, як бачимо, з'явилася; й так само ми бачимо, що вона не залишиться там, а захопить та знелюдить велику частину Італії.

Цими словами починається 31 глава "Побраних" Алессандро Манцоні. Цей розділ та наступні повністю присвячені пошесті, яка розповсюдилася в Мілані в 1630 році.

Це – повчальний, вельми сучасний текст, я раджу вам його уважно прочитати в ці бурхливі дні. Тут можна знайти все: впевненість, що чужинці є небезпечними, конфлікт державних установ, розпачливий пошук "нульового пацієнта", презирство до фахівців, полювання на розповсюдників хвороби, чутки, найбезглуздіші лікувальні засоби, шалені закупки продуктів, винятковий стан…

Тут ви також знайдете імена, які є вам відомими з назв вулиць, сусідніх до нашої гімназії: Лудовіко Сеттала, Алессандро Тадіно, Феліче Касаті.

Наша школа стоїть, і ми не маємо про це забувати, саме там, де раніш перебував міланський "лаццаретто", історичний госпіталь, куди звозили хворих на пошесть. Тобто: слова Манцоні здаються процитованими не стільки з його роману, скільки з сьогоднішньої газети.

Любі школярі, мені так і кортить сказати: "нема нічого нового під сонцем". Але, зважаючи на нашу зачинену школу, я маю говорити. Школа належить до установ, чиї ритми та ритуали демонструють течію часу та впорядкованість суспільного життя. Недарма державна влада віддає розпорядження про примусове закриття шкіл лише зрідка та в виняткових випадках.

Я не можу оцінити, чи було це розпорядження слушним, я не експерт і не хочу вдавати, ніби я є фахівцем. Я поважаю державні установи, довіряю їм та виконую їх рекомендації. Проте, що я хотів би вам сказати: спокійно! Не давайте втягнути себе в загальну істерію, живіть, з усіма необхідними пересторогами, й далі нормальним життям. Використайте ці дні для прогулянок, почитайте добру книгу!

Якщо ви здорові – нема жодної підстави зачинятися в своїй домівці. Нема жодної підстави бігти до аптеки та до супермаркету. Залиште дихальні маски хворим, лише вони їх потребують. Швидкість, з якою вірус розповсюджується з одного краю планети до іншого – ознака нашого часу.

Варварське поводження є великою небезпекою. Не існує стін, які могли б його зупинити. Протягом минулих століть все відбувалося так само, лише трохи повільніше. Загалом, найбільший ризик в подібних ситуаціях – і цьому вчить Манцоні й ще більше, певно, Бокаччо – це отруєння суспільного життя, людських стосунків, варварство в цивільних відношеннях.

Це – прадавній інстинкт: перед загрозою невидимого ворога, підозрювати його всюди. Люди починають вбачати в довколишніх загрозу та потенційних напасників. Інакше, ніж під час епідемій 14 та 17 століть, сьогодні ми маємо на нашому боці сучасну медицину, її прогрес та надійність. Повірте мені – це немало.

Використаймо нашу поміркованість, якою ми завдячуємо також цій медицині, аби зберегти найцінніше, що ми маємо: наше соціальне життя, нашу людяність. Якщо нам це не вдасться – пошесть і справді переможе. Я чекаю на вас у школі.

.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...