фото показано с : 24tv.ua

"Футбол 24" пригадує, з яким успіхом виступали українські легіонери у кальчо, і наводить детальну статистику їхніх виступів. У суботу, 29 червня, офіційний сайт італійського клубу Лечче оголосив про підписання контракту з українським півзахисником Євгеном Шаховим.

Контракт розрахований на два роки з можливістю пролонгації ще на один сезон. І для клубу, який востаннє виступав у Серії A ще навесні 2012 року, і для футболіста – це оптимістичний крок.

Шахов офіційно перейшов у Лечче

Дебютний матч у складі Лечче зробить Шахова дев’ятим українським футболістом в клубі Серії A (щоправда, з восьми попередників у чемпіонаті Італії зіграли лише шестеро). Цікаво, що перший з них з’явився на Апеннінах у той рік, коли батько нинішнього новачка Лечче – Євген Шахов-старший – виграв звання найкращого бомбардира чемпіонату СРСР. Але про все – по порядку. Отже, українці в чемпіонаті Італії – хто вони?

1. Олександр Заваров (Ювентус)

У 1988 році збірна СРСР під керівництвом Валерія Лобановського стала віце-чемпіоном Європи, причому у півфіналі наші футболісти (з 20-ти гравців у заявці 13 були вихованцями українського футболу) загнали збірну Італії. І саме в 1988 році у Радянському Союзі нарешті дозволили найкращим виконавцям переходити до клубів Західної Європи. Заборону на трансфери було знято трохи раніше, але тільки для заслужених ветеранів на кшталт 35-річного Олега Блохіна, якого відпустили до Австрії (або Юрія Гаврилова, який поїхав до Фінляндії).

"Ювентус давав за Заварова 3 мільйони, Лобановський просив 6". Перші трансфери українців і погана аура Блохіна

А у 1988-му в Європу нарешті поїхали радянські футболісти топ-рівня у нормальному для розвитку кар’єри віці. Першими були якраз учасники Євро-1988 – Рінат Дасаєв (Севілья), Вагіз Хідіятуллін (Тулуза) та Олександр Заваров (Ювентус). Причому саме перехід Заварова став найбільшою подією, адже Ювентус за статусом був значно вищим від Севільї та Тулузи. А сума трансферу, за інформацією італійських газет, склала близько 5 млн доларів – космічні гроші на той час.

У Турині розраховували, що півзахисник київського Динамо стане заміною для легендарного француза Мішеля Платіні. Причому тоді в Італії існувало жорстоке обмеження – не більше трьох легіонерів у заявці. Партнерами Заварова були данець Мікаель Лаудруп та португалець Руй Баррош, але вже в першому ж матчі – у Кубку Італії з Асколі – екс-киянин став співавтором автоголу.

Трансфер українця у Ювентус, голкіпер Динамо із зіркою АПЛ і ще 23 фото "старої школи"

За два тижні Заваров виправився і двома результативними ударами приніс перемогу в Кубку Італії на Брешією (2:0). А в другому турі чемпіонату Італії із Чезеною відкрив лік голам в Серії A. Однак замінити Платіні йому не вдалося. Керівництво клубу вирішило зачекати ще один сезон (Лаудрупа, наприклад, продали в Барселону) і навіть зробити ставку на легіонерів з Києва, аби допомогти Заварову з адаптацією. Але домовитися за трансфери Олега Протасова та Олексія Михайличенка не вдалося.

І хоча другий сезон у Ювентусі для українця вийшов вдвічі результативнішим (вісім голів проти чотирьох), а туринці у 1990 році виграли Кубок УЄФА та Кубок Італії, результати команди в чемпіонаті Італії нікого не влаштовували. Два четвертих місця поспіль – не те, на що розраховувала родина Аньєллі, якій належав Ювентус.

У 1990-му Заваров переїхав до Франції, у клуб Нансі. А у складі Ювентуса зіграв 74 матчі, забив 12 голів. У чемпіонаті Італії – 60 матчів, 7 голів, у єврокубках – 6 матчів.

2. Олексій Михайличенко (Сампдорія)

У 1989 році Олімпійський чемпіон Сеула-1988 та віце-чемпіон Євро-1988 міг опинитися в Ювентусі, але у 1990-му поїхав до Генуї, де став одним з гравців дуже цікавої команди Сампдорії. Під керівництвом югославського тренера Вуядіна Бошкова грали такі зірки, як Джанлука Віаллі, Роберто Манчіні, П’єтро Верховод (його можна теж вважати українцем в Італії, адже це син Івана Верховода із Старобільська, Луганської області – радянського солдата, який під час Другої світової потрапив у полон, втік, воював на боці партизанів і залишився в Італії, а П’єтро став зіркою, чемпіоном світу 1982 року і провів 562 матчі в Серії A. Це сьомий результат в історії ліги), молодий Джанлука Пальюка, Сречко Катанец, Аттіліо Ломбардо, Тоніньо Серезо та інші.

"Я відмовився грати за збірну Росії". Олексій Михайличенко – про кар'єру у Сампдорії та Рейнджерс і патріотичну позицію

Ця потужна команда саме в сезоні 1990/91 вперше і поки що востаннє виграла чемпіонат Італії, а Михайличенко став чемпіоном другої країни з трьох (пізніше він ще виграє чемпіонат Шотландії). Киянин забив м’яч вже в другому матчі – приніс перемогу над Болоньєю (2:1). Саме він став автором єдиного гола генуезців у двобої з могутнім Міланом за Суперкубок УЄФА (1:1, 0:2), але закріпитися у складі Сампи йому все ж не вдалося. І влітку 1991 року Михайличенко поїхав до Глазго.

А в італійському клубі він провів 39 матчів (4 голи). Зокрема у чемпіонаті Італії – 24 (3), в єврокубках – 7 (1).

3. Сергій Ателькін (Лечче)

У сезоні 1997/98 Шахтар грав у Кубку кубків і після несподіваної перемоги над Боавіштою (3:2 в Португалії, 1:1 вдома) зустрівся з італійською Віченцою в 1/8 фіналу. В обох матчах "гірники" програли (1:3 та 1:2), але форвард Сергій Ателькін, який забив єдиний гол на виїзді, а загалом в тому євросезоні – п’ять м’ячів, через місяць опинився в складі іншого італійського клубу – Лечче.

Дебютний матч в Італії, що цікаво, українець зіграв проти Віченци, але першого голу довелося чекати два місяці. Рятівником команди Ателькін не став (хоча приніс нічию з Болоньєю (1:1) та поставив крапку у переможній грі з Наполі (4:2), а Лечче посів 17-е місце з 18-ти і вибув до Серії B. Перед початком чемпіонату проводилися ігри початкової стадії Кубка Італії, Ателькін не забивав, потім залишався в запасі і відправився в оренду до Боавішти, де його також запам’ятали по іграх із Шахтарем.

"У мого тренера – 11 братів і сестер? Я шокований". Українець, від якого відмовився Шахтар, але запросила Боавішта

Але й там нічого не вийшло, а в 1999 році донецький клуб, який почав збирати сили для реальної боротьби з Динамо в чемпіонаті України, повернув бомбардира додому.

Всього за перший склад Лечче Ателькін провів 20 матчів, забив 3 голи, в Серії A – 16 (3).

4. Андрій Шевченко (Мілан)

У тому ж 1999 році в Італію вирушив, як потім з’ясувалося, один з найкращих бомбардирів в історії Мілана, майбутній володар "Золотого м’яча" (2004 рік) Андрій Шевченко. Чутки про цей трансфер точилися ще раніше, але керівництво Динамо в дуже агресивній манері спростовувало їх. Тим не менше, трансфер, який ще 10 років був №1 в українському футболі, стався: Мілан віддав за 22-річного форварда 25 млн доларів.

Нагадаємо, що в 1999 році Динамо зупинилося лише у півфіналі Ліги чемпіонів (Баварія – 3:3, 0:1), а восени 1997-го в обох матчах розгромило Барселону (3:0 в Києві, 4:0 в Барселоні), причому пара форвардів Шевченко – Ребров справді наводила жах на воротарів. Каталонцям на їхньому полі Шева забив тричі. Йому тоді виповнився лише 21 рік, тому інтерес Мілана можна було зрозуміти.

"Перед моїм відльотом відбулася тривала розмова з Лобановським". Андрій Шевченко – про золоту епоху в Мілані, містичну поразку від Ліверпуля та історичний гол збірній Росії

І український бомбардир почав забивати в Італії з першого ж дня. Цікаво, що дебютний гол в Серії A він провів якраз у ворота Лечче, а вже через місяць оформив перший хет-трик у матчі з Лаціо. Всього за вісім сезонів Шевченко забив 175 голів у всіх офіційних турнірах (322 матчі). Більше м’ячів за всю історію клубу має лише один футболіст – знаменитий швед Гуннар Нордаль (221).

Можливо, українець зміг би підкорити і цю висоту, але в 2006 році погодився на перехід у Челсі. Що цікаво, Мілан навіть повністю компенсував свої витрати на придбання форварда: в 1999-му італійці заплатили на той момент еквівалент 23,91 млн євро, а в 2006-му отримали від лондонців 43,88 млн євро. І це – без врахування голів, які допомогли Мілану виграти Лігу чемпіонів (2003), Суперкубок УЄФА (2003), Кубок Італії (2003), чемпіонат та Суперкубок Італії (2004).

В Челсі у Шевченка кар’єра не пішла. Він забивав, але небагато, тож не став лідером. І в 2008-му повернувся до Мілана, але записав до активу лише два м’ячі. В 2009-му українець знову надягнув форму Динамо, але ще надовго буде прикладом майже ідеальної кар’єри в західноєвропейському футболі.

5. Олександр Яковенко (Фіорентина)

Влітку 2013 року здавалося, що перехід у статусі вільного агента з Андерлехта до Фіорентини – це довгоочікуваний крок Олександра Яковенка, сина знаменитого півзахисника київського Динамо 1980-х, на якісно новий рівень. Змінити чемпіонат Бельгії на чемпіонат Італії – істотне покращення в кар’єрі.

Від батька й до сина. Топ-11 українських футбольних династій

Але бодай втриматися в Італії українцю не вдалося. Зокрема через травми, але рідко грав він не лише через них. Найпродуктивніший відрізок у Флоренції йому вдався у жовтні 2013 року, коли Яковенко вдруге вийшов на поле у чемпіонаті Італії, а потім віддав результативну передачу у Лізі Європи. Тоді Фіорентина потрапила в одну групу з Дніпром, але зіграти проти дніпрян наш легіонер не зміг.

У січні 2014 року його віддали в піврічну оренду до Малаги (Іспанія), потім Яковенко лікувався, у лютому 2015-го знову поїхав в оренду – у Ден Гааг (Голландія), а взимку 2016-го перейшов до київського Динамо. Всього за "фіалок" він провів шість матчів, три – в чемпіонаті Італії.

6. Василь Прийма (Торіно / Фрозіноне)

Восени 2015 року екс-захисник донецького Металурга несподівано опинився в Торіно. Але Прийма обмежився одним виходом на поле у складі клубу Серії A – на п’ять хвилин в Кубку Італії. А у лютому 2016-го відправився в оренду до Фрозіноне і вже там дебютував в еліті чемпіонату Італії, зігравши п’ять матчів.

Залишився і на наступний сезон, вже у Серії B (з Торіно Прийма розійшовся). Його одноклубником у Фрозіноне став ще один українець – В’ячеслав Чурко. Прийма зіграв 18 матчів (1 гол), ще 2 матчі – в Кубку Італії. На рахунку Чурка – 11 матчів в чемпіонаті Італії, 1 – в Кубку Італії.

7. Ілля Брюхов (Кальярі)

Лише в Кубку Італії, але, на відміну від Чурка, за клуб Серії A – Кальярі – зіграв у сезоні 2016/17 тоді ще 18-річний Ілля Брюхов. Ще тричі він потрапляв до заявки першої команди у чемпіонаті Італії. Але після цього його кар’єра не отримала розвитку. Сезон 2017/18 кандидат до молодіжної збірної України провів у Потенці, минулий сезон – в клубі Торрес 1903 (обидва – Серія D).

. . . У цьому контексті можна згадати такого футболіста, як Сергій Предко. У сезоні 2007/08 він одного разу потрапив до протоколу матчу Торіно (Серія A), а в сезоні 2008/09 двічі зіграв у Кубку Італії за клуб Серії C – Про Сесто.

*******

Яке місце в цьому рейтингу посяде Євген Шахов, залежатиме багато в чому від нього самого. Але й від партнерів та тренера (наразі – 43-річний Фабіо Ліверані) також. На цей момент українець, якого Transfermarkt оцінює в 2 млн євро ринкової вартості, входить до числа найдорожчих футболістів Лечче, а загальна вартість складу команди – 24,3 млн євро. Минулого сезону найменша вартість складу в Серії A була у К’єво (39,55 млн), а 15 клубів перебували вище позначки у 100 млн євро.

Щоправда, минулого сезону Лечче і в Серії B посідав лише шосте місце за загальною вартістю футболістів у заявці, але це не завадило команді фінішувати другою і повернутися до еліти. Варто додати, що сезон 2017/18 Лечче взагалі провів у Серії C, але за два роки здійснив стрімкий злет. Нове завдання для Шахова та його партнерів – закріпитися на топ-рівні.

Андрій Кудирко, спеціально для Футбол 24

.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...