2019-5-1 00:00 |
Президент Петро Порошенко не втомлювався декларувати європейський вибір, казати "остаточне прощавай" Росії та вдягати вишиванку. Але за деклараціями ховався звичайний олігарх, що нехтував українськими законами.
За влади Порошенка не лише не було зруйновано олігархічну змову. Навпаки, цей клуб олігархів поповнився новим членом – ним став сам Петро Олексійович, який залишає посаду, ставши тіньовим "партнером" у десятках схематозів.
Його оточення отримало нові телеканали на кшталт "Прямого", який переписала на нових власників сім'я Януковича. Очевидно, як плату за непереслідування. Так само не був конфіскований у касира сім'ї Януковича Сергія Курченка український медіа-холдинг, а за це оточення Порошенка отримало у своє розпорядження одну з радіостанцій "Наше радіо".
А от люди на кшталт Ріната Ахметова або Віктора Медведчука взагалі мають бути вдячні Порошенку за те, що в часи його президентства змогли провернути схеми, про які лише могли мріяти за часів Януковича. Нагадаю, що наразі Ахметов контролює 80% теплової генерації, половину передачу та збут всієї електроенергії в країні. У той час, як Медведчук – кожен другий літр дизельного палива в країні та кожен третій літр скрапленого автомобільного газу.
Віктор Медведчук
Але боротьба з олігархами – це політичні зобов'язання президента, записані в його програмі "Жити по-новому". До того ж, він є гарантом дотримання Конституції, а його базовою функцією значиться підписання та введення в дію законів, які приймає Верховна Рада.
У разі незгоди, президент має право накласти вето. На це йому дається 15 днів з моменту отримання закону після прийняття Радою, по закінченню яких президент повинен підписати закон. І лише після скріплення автографом гаранта та офіційної публікації, будь-який закон України набуває чинності.
Проте на практиці Порошенко – це єдиний президент, що фактично став гарантом порушення Конституції України. За час своєї п'ятирічної каденції, він 121 раз порушив статтю 94 Конституції України та підписав закони, прийняті ВРУ, з порушенням граничних термінів. Загальний час "перетримки" законів, станом на лютий 2019 року, складав 3639 днів – майже 10 років! Так, Закон України "Про позбавлення Віктора Януковича звання Президента України" лежав у Порошенка 128 днів.
Він у вісім разів перевищив дозволені Конституцією 15 днів, які відведено на підпис президента. І, до слова, сам Янукович, на відміну від Порошенка, лише двічі порушив статтю 94 Конституції України, а загальний час "перетримки" законів у "злочинної влади" склав 169 днів.
Петро Порошенко
А Ющенко, під час свого президентства, теж порушував 94 статтю Конституції та одинадцять разів затягував з підписанням законів сумарно на 112 днів. Та це все одно в десять разів менше за чинного гаранта. Показовим є проект закону №5553, який вносилися поправки в закон про банки та банківську діяльність. Саме цей закон черкає на підпис президента вже третій рік.
Ще більшим абсурдом є те, що саме Петро Порошенко і є автором закону. Там ідеться про внесення державного "Приватбанку" до списку банків, депозити яких гарантуються державою. Цей законопроект був внесений на розгляд Верховної Ради саме Порошенком.
Але, попіарившись на ньому як автор, гарант просто забув про свої обов'язки в частині підписання. І якщо Порошенко вважає закон популізмом – чому одні платники податків повинні виплачувати депозити іншим? Тоді він мав би накласти вето на власний закон. Але і на це президент виявився неспроможним.
Ще один приклад абсолютної безвідповідальності з боку Порошенка – це затягування ним з підписанням протягом 174 днів Закону України "Про амністію у 2016 році". Закон приписував звільнення жінок, які не скоювали тяжких злочинів та були вагітні на день набрання чинності цього закону. Саме через ці 174 дні затягування Порошенка, діти частини цих жінок народилися у в'язниці.
Порошенко затягував підписання закону
Петро Порошенко стверджував, що тільки він може гарантувати європейський вектор розвитку України. А це означає і неухильне дотримання законів самими високопосадовцями, і в першу чергу президентом. При порушенні закону, будь-який європейський політик, а особливо президент, почуваючи політичну відповідальність, одразу би подав у відставку з посади.
Це не просто слова, а реальна європейська практика. У квітні 2018 року Міністр державного управління Естонії, Яак Ааб, подав у відставку після того, як його затримали у нетверезому стані за кермом. Або інший приклад. Глава Німецького футбольного союзу Райнгард Ґріндель пішов зі своєї посади через звинувачення у приховуванні доходів та отриманні дорогого годинника від українського олігарха Григорія Суркіса.
Як виявила Німецька хвиля, декілька років тому Суркіс подарував футбольному функціонеру коштовний годинник, вартість якого складала шість тисяч євро, який не був задекларований.
Власне, на таких прикладах ти розумієш різницю між Україною та країнами Європи. І тільки через покарання корупціонерів та притягнення до відповідальності чиновників можна побудувати справедливу країну, яка здатна показати високі показники економічного росту та гідні соціальні стандарти.
+Відео.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...
