2018-5-9 17:00 |
Фундамент сучасної Росії – це 9 травня. День перемоги перетворили на універсальну відповідь на питання: "хто ми й навіщо". Велика Вітчизняна стала самостійною цінністю – нею виправдовують усе, що було до та після.
Чотири роки війни зробили гирькою, яка на морально-етичних вагах має переважувати мільйони скалічених Радянським Союзом біографій.
І цю гирьку російська держава не змогла не приватизувати.
Будь-яке загальнонаціональне свято – це свято суб'єктності народу. Щось, що дозволяє сказати – "ми досягли". День взяття Бастилії – це історія про те, як французи прогнали короля. День незалежності в США – про те, як американці отримали незалежність від англійців. І 9 травня в Росії точно так само претендує на статус національного свята – але є одне "але".
Сучасна Росія – це країна, де перемогла держава. Яка не визнає жодних носіїв суб'єктності, окрім самої себе. Вертикаль намагається приватизувати права на все хороше, самостійне або проривне, що відбувалося в історії країни. І ти або погоджуєшся з державним правом на володіння історію, або тебе вибраковують.
День перемоги винятком не став.
До його святкування є два протилежні підходи. Один – це державний. Із парадами, прапорами, Сталіним і великими зірками на погонах. У межах цього підходу у війні перемогли держава та система, вертикаль і воєначальники. Пафос великих чисел і величних масштабів. Це надзвичайно зручний підхід – тому що дозволяє провести спадкоємність від "старого" Кремля до "нового". І оголосити нинішніх керівників – спадкоємцями колишніх. А значить, дозволяє мешканцям кремлівських кабінетів говорити від імені переможців.
А є й інший підхід до 9 травня. Індивідуально-особистісний. У його межах перемога стала можливою завдяки звичайним людям. Тим самим, які винесли на собі всі "тяготи та злидні". Тим самим, у яких потім держава перемогу вкрала та привласнила – щоб не ділитися суб'єктністю. На прапорах цієї концепції немає ні Сталіна, ні Жукова. Проте є чиїсь бабусі та дідусі.
Цей другий підхід весь час шукав свою власну інтимно-особисту мову. В літературі – за допомогою "лейтенантської прози". У кіно – за допомогою "Білоруського вокзалу". І навіть "Безсмертний полк" спочатку народжувався як опозиційна альтернатива офіціозу. Замість транспарантів і гасел люди несли портрети людей. Акція з'явилася 2012 року в Томську – силами місцевої телекомпанії "ТВ-2". Три роки по тому телекомпанію позбавлять ліцензії, а держава забере "Безсмертний полк" під своє крило.
Втім, усі інші спроби говорити про День перемоги без згадки вертикалі російська держава теж припиняла. Юрій Бондарєв пом'якшував фінал повісті "Батальйони просять вогню" і ставав літературним генералом. На кожен інтимно-особистий фільм про війну знімали десяток пафосних агіток. А "Безсмертний полк" із простору сімейного став територією офіційного.
Сучасна Росія заперечує індивідуальне. Приватне може бути лише частиною державного. Хочеш відчути силу? Зіпрись на вертикаль. Присягни їй на вірність. І тоді, можливо, вона дозволить тобі постояти під парасолькою державної величі.
Проблема лише в тому, що 9 травня уготована доля КВК. У дев'яності ця гра була міжнародною – на сцену в Москві виходили команди з усіх колишніх республік СРСР. А сьогодні ця гра перетворилася на внутрішньоросійське змагання. Місце українських, вірменських, азербайджанських команд посіли команди з російських регіонів.
Таке ж майбутнє чекає й російський День перемоги. Москва зробила його тестом на лояльність системі. А тому сусідні країни приречені шукати свою власну мову для опису головної війни ХХ століття.
І справа не тільки в тому, що на зміну "георгіївській стрічці" приходить червоний мак. І не в тому, що дев'яте травня поступово поступається місцем восьмому. Куди важливіше, що на світ виходить дискусія про ціну перемоги. Про те, що було до війни й те, що почалося після неї.
А до старих суперечок про те, хто успадковує в переможного Радянського Союзу, додається нова. Про те, хто успадковує в переможеної Німеччини.
Джерело: Крим. Реалії
.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...
