фото показано с : gazeta.ua

Публикуем произведение "Туман" финалистки конкурса "Новеллы по-украински" Татьяны Калитенко. Автор родилась в 1992 году в Киеве. В 2013-м окончила бакалаврат Национального педагогического университета имени Михаила Драгоманова, факультет украинской филологии и литературного творчества имени Андрея Малышко.

В 2015-м закончила магистратуру Национального университета "Киево-Могилянская академия" по направлению "филология, литературоведение". Ныне является докторанткой второго года обучения Докторской школы Киево-Могилянской академии по направлению "теория литературы".

Пишет для ресурсов "Читомо", "Букмоль", "ЛітАкцент" как литературный критик. Время от времени сочиняет и пишет истории.

Полный текст:

А хочеш знати, куди я зникла? питаю у товариша, якого випадково зустріла на вулиці Брно. Я так давно його не бачила. Я так за ним скучила, так за ним скучила, так скучила. І як же це по-божевільному радісно зустріти знайоме обличчя у незнайомому місті. Наче води свіжої ковтнути після літрів густого меду. Бо тут все повниться чужими словами, крізь які годі й розчути бодай одне рідне. Тут так багато вулиць, які ще не відають, як жадібно я вмію крокувати бруком, але мені так сильно натерло взуття, що вони, мабуть, так і залишаться у своїй порожній темряві незнання. А помножте всі ці незвідані кілометри і звиви вулиць на нескіченність… Ох, який же це нестерпний огром, і ніхто від нього не захистить і не порятує, бо поруч нікого немає.

Зникла. . ? А куди? вдає, ніби йому справді цікаво. От собака.

От нарешті зробила паспорт і почала їздити, бо як показує досвід, грошей, витрачених на подорожі, ніколи не жаль. І це ж насправді не так дорого, а враження і спогади лишаються на все життя.

О, ну, вітаю. Це якось так… Гарно. а твоя смердюча голова не може вигадати щось інакше? Ти ще позіхни. Свиня горбата.

А як ти тут опинився? Це ж так дивовижно… Ми у Києві не так часто перетинались, а це крихітне нетуристичне студентське містечко… Не перестаю дивуватись життю! Нас притягнуло, мов магнітом!

Емм… Ну так, напевно, дивовижно… Але на те воно й маленьке, щоб… замовк на кілька хвилин, втупившись мені межи очей. Все-все, ти переміг у номінації "найкращий співрозмовник року", можеш більше не старатися, розслабся.

Як добре, що ми зустрілись, бо мені тут і поговорити навіть немає з ким. А ще тут такі густі тумани, і це так смішно. Уявляєш, вчора гуляла ось на цьому самому місці й натрапила на якусь кам'яну арку, оточену колонами з плющем. А тепер намагаюсь її знову знайти, хоча маю враження, що її тут ніколи й не було…

Арку, кажеш. . ? а ти головатий, еге ж?

Так… Дуже стара. Не скажу, що середньовічна, але років зо 300 вона простояла точно. Я зайшла у неї й побачила дворик. Через туман було годі й розгледіти його повністю, а тому доводилося йти обережними, майже боязкими кроками. Я немов пливла у мутному білому киселі, який прозорішав лише біля моїх очей. Я йшла, поки не наштовхнулась на стіну, яку почала досліджувати легкими доторками пучками пальців. А оговтавшись, почала йти вздовж неї, поки не натрапила на мітлу, що була обперта об стіну. Взявши її до рук, я підняла мітлу горизонтально над землею, перекинула ногу і хотіла підлетіти, щоб подивитися на подвір'я згори. Але нічого такого не сталося. І це мене навіть обурило, адже раніше у мене все виходило. Якось навіть вдалося протриматись у повітрі щонайменше шістнадцять з половиною хвилин. А тут зась. Дурниця якась, скажи?

А потім туман ніби трохи порідшав, і я побачила двері у невеличкий під'їзд. Вузенькі, у зеленій облупленій фарбі. Зелений це колір. Потягнуло запахом смаженого м'яса. Мені так стало приємно й голодно, що аж схотілося зайти і напроситися на обід. Але коли я зайшла побачила, що потрапила в якісь нетрі, де давно ніхто не живе.

От ти кажеш, мітла не взлетіла. А з горбочка пробувала? яке ж ти безсердечне, жалюгідне, гниле, мерзенне…

А потім я вийшла ще в одні двері, протилежні вхідним, і знову опинилась у дворику. Здавалося, він дуже схожий на той попередній, перший, але мої відчуття від простору були інакшими. Наче щось мене вирвало з одного місця і миттєво перенесло в інше. Отак схопило за плечі й переставило. З тобою такого не буває?

Буває. Після кожної гулянки. принесло ж тебе сюди чортами. Ще трохи і я із задоволенням виколю тобі очі та розкрою череп. Впевнена, що там нічим і собак нагодувати. Згинь.

А давай сядемо тут на розі у кав'ярні. Здається, у них було чудове темне "Старе Брно". Ти ж любиш пиво? Але якщо хочеш чогось солоденького наполегливо раджу медовик і чай ройбуш. лайна, лайна наїжся! Мені подобається оце місце біля вікна. Тут можна спостерігати плин і пульсацію міста. От нещодавно снідала в Амстердамі в кафе Kuijper (до речі, на Тріпадвізорі його досить високо оцінили), і мені пощастило сісти за столик біля вікна. Смачну їжу доповнювала затишна атмосфера, якою наповнений кожен куточок, кожна посудина цього закладу, а життя на вулиці давало відчуття, що я перебуваю в якомусь авторському кіно. О, я досі пам'ятаю ті наші довгі посиденьки у пані Галини вдома за чаєм-вином та за переглядами артхаусу. Це було по-казковому незабутньо. Цікаво, як зараз поживає ця чарівна жінка. Вона справила величезний вплив на моє становлення.

Продала свого чоловіка. Господи, який же ти слабий на голову. Що ти несеш?

Що, перепрошую? Так, будь ласка, два медовика, заварник із ройбушем і дві чашки. Повтори ще раз… Не дуже правильно тебе зрозуміла.

Продала. Свого. Чоловіка. Пам'ятаєш, був у неї такий… Трохи пиячив, шаркав старими тапочками, завжди мовчав і здавався дивакуватим, проте загалом справляв враження порядної людини. В якийсь момент у мене впали оці дурнуваті романтично-юнацькі шори, і я помітив, що вся родина пані Галини цурається його не згірше прокаженого. Спав він на кухні на розкладачці, мав окремі столові прибори, які лежали поодаль від решти тарілок і ложок. Онуки тикали йому і грубили… Та й взагалі він був для всіх цих вдаваних інтелігентиків, немов більмо на оці.

Мені здається, ти перебільшуєш… Вони завжди були такою милою парою. Пані Галина і пан… Пан…

От-от. Ти навіть імені його не згадаєш. Сергій. Без вищої освіти, у простому одязі, з незмінною пачкою дешевих папірос у руках брешеш, брешеш, дурню. Не пам'ятаєш, як на День народження малої Оленки пані Галина розлютилась, коли її чоловік приніс святковий торт?

Ну, він, мабуть, взяв не ту кількість свічок…

Ні. Його провина була лиш у тому, що він з'явився на свято, що ми всі побачили Сергія у вилинялій фланелевій сорочці та розтягнутих на колінах штанах. як же це ницо обмовляти інших людей за їхніми спинами. Бруд, бруд. Закрий свого поганого рота.

І як же його, як ти кажеш, продали?

Якось він страшенно перебрав у якогось свого товариша і повертався додому поночі. Поперся через дорогу і ррраз машина збила на смерть. Водій запропонував гроші пані Галині, щоб та не подавала заяву в поліцію. І що ти думаєш? Вона радо їх взяла, бо й набридливого чоловіка позбулась, і кругленьку суму прихватила. Люкс, правда? пліткар смердючий. Оце ж вигадав, щоб лише очорнити благородне ім'я.

О, подивись, який розкішний медовик. Чехи вміють їх робити. У нас такого ніде не знайдеш. Спробуй його разом із чаєм його іскристий аромат доповнює теплі відтінки меду. Справжнє мистецтво! Справжня магія!

То що ти думаєш про цю історію? я думаю, що ти безсовісне брехло, яке забиває мені баки.

Зразок жіночого милосердя!

Навіть на похороні не плакала.

Інтелектуалка духу!

А потім відразу купила нову пральну машину, холодильник і зробила ремонт.

Ти, мабуть, мав на увазі якусь іншу пані Галину.

Як багато країн ти вже відвідала? тобі стільки за все життя не побачити, неотесане ти село.

Ооо… Я чекала на це питання від початку нашої зустрічі. Спочатку я побачила Португалію. Порто дуже яскраве містечко, але дещо химерне ні на що не схоже. А от у Лісабоні мене обікрали і якби не допомога місцевих я би не змогла добратися до готелю. А в Італії мене найбільш вразив міланський собор Дуомо…

Кирилівська церква? що?

Що?

Що?

Проте, знаєш, гарячий клімат це не зовсім моє. Їжа, темперамент, кольори звісно, це все вражає й зачаровує, але у спекотних країнах я зовсім не можу дихати. Помираю. А тому й вирушила у Скандинавію…

Чи не завеликий контраст? як же тебе спекатися?

Я знайшла дешеві квитки із Риму в Копенгаген. Про тамтешні високі ціни нам, звісно, не брешуть. На широку ногу не погуляєш, але завдяки Каучсьорфингу можна знайти не лише безкоштовне місце для ночівлі, а й нових місцевих друзів, що підкупає, чи не так? А потім я не знаю як опинилася у фінському Тампере. Маленьке затишне й безпечне містечко з тисячами озер. Думаю, там було б непогано виховувати дітей, якби не тумани.

У мене таке враження, що вони мене переслідують навіть у сонячний день. От якось я познайомилась із одним іспанцем у Мюнхені чудовий діалог, іскри зацікавленості між нами… І щойно нам принесли рахунок за розкішну німецьку вечерю зі шніцелем і фруктовим пивом так відразу набігла густа хмарка, заповнила все навколо так, ніби хтось наповнив приміщення димом. Я простягнула руку, щоб знайти свого нового знайомого, але наштовхнулась на точнісінько таку ж стіну, про яку розповідала тобі раніше.

То скільки це міст в цілому? заздрощі це гріх, і тобі вже не відмитися від пекла.

Двадцять з чимось. Чи більше. Я вже не згадаю. Дівоча пам'ять, знаєш… Офіціанте, а можна відразу рахунок? Бо коли по-справжньому відкриваєш світ такі дрібниці, як кількість країн, міст, витрачених грошей, втрачають вагу. А разом зі світом ти пізнаєш і себе, знаходиш відповіді на внутрішні питання.

Ага, і весь час натикаєшся на стіну в тумані. як би я хотіла, щоб тебе мама не доносила. Я тут перед тобою душу розливаю, а ти вибрався за кордон, у крихітне чеське містечко і корчиш із себе павича. Гидота. Заведи ще тревел-блог, задериковатий ти мудаче. Ні, для тревел-блогу у мене справді мало досвіду в подорожах.

Що?

Ти все це говориш вголос, але я не ображаюсь. Не хвилюйся, все розумію місяці ізоляції в павлівці можуть кого завгодно перетворити на дикуна. Але я радий, що ти нарешті вийшла. Будемо бачитись частіше. О, рахунок. Ділимо навпіл? З тебе сто десять гривень.

Ти такий кумедний. Які ще гривні в Брно? Ти мав на увазі чеські крони, звісно. Знаєш, мені досі якось незвично розраховуватись такими крупними монетами. Таке враження, що ми в якійсь казці, й нам не вистачає оксамитових червоних мішечків, у яких можна…

З тебе сто десять гривень. Ми зараз на вулиці Сагайдачного. У Брно немає такої.

Новеллу еще одного финалиста можно прочитать по ссылке.

В конкурсе "Новелла по-украински" победило произведение "След" 36-летней писательницы Юлии Илюха из Харькова. Она получает награду - 5 тысяч гривен. Всего на конкурс в этом году прислали 71 новеллу. Тема произведений была свободной, но символический лозунг - "Без". То есть действие в новеллах должна было касаться безвизового режима между Украиной и Европейским Союзом, происходить в странах ЕС или быть с ними связана.

.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...