фото показано с : glavcom.ua

Мафія силовиків-мільярдерів на чолі країни і небажання розлучитися з накраденим є головними перешкодами, які заважають Путіну відкрито оголосити не тільки про повернення атрибутів колишнього СРСР, а й і радянської влади.

Так само гальмує цей процес і погано приховуваний державний великоруський шовінізм.

Обійти ці перешкоди і зберегти довічну владу – головні завдання майбутнього четвертого президентського терміну Путіна.

Розуміння того, що відбувається в Росії додає й те, що в результаті багатостолітньої негативної селекції там вдалося штучно В«вивестиВ» нову небачену раніше В«породу людейВ», якої більше немає ніде в світі.

Росіяни з радістю називають біле чорним, а чорне білим. Вони не вірить правді і радіють брехні та обману як малі діти. І вже майже 20 років відбувається великомасштабний народу по-крупному, але народ не став мудрішим.

На жаль, саме з таким В«своєріднимВ» народом доводиться сусідити Україні після відновлення своєї незалежності.

Сьогоднішня путінська історична доктрина побудована цілком на тому, що вихідним пунктом російської державності є Київська Русь. І тому остаточне розмежування України та Росії ставить під сумнів саму історичну спадковість державної влади в Російській Федерації. Путіністи усвідомлюють, що без України історія Росії не має початку, а отже, і позбавлена сенсу.

А коли держава, яка претендує на світові домінуючі впливи, не має своєї історії, то вона не має при цьому й історичних перспектив. Тому, з їхнього погляду, повернення України у сферу В«русского мираВ» є умовою можливості існування російської держави.

Це і пояснює той факт, чому Кремль анексувавши Крим і розв’язавши війну на Донбасі робить усе для того, аби Україна так ніколи і не відбулася як повноцінна держава. Оскільки остаточне державне розмежування російського і українського народів ставить під сумнів існування російської держави саме як імперського утворення. Адже в Росії добре пам’ятають слова Збігнева Бжезінського, який свого часу сказав: В«Росія без України – не імперіяВ».

Сучасна Росія дуже страждає від так званого В«українського комплексуВ», який бере свої початки в часах Російської імперії і Радянського Союзу. А це означає, що російська влада не почувається добре, коли такі країни, як Україна, Білорусь чи держави Балтії (які були інтегровані з Росією протягом тривалого часу) випадають зі сфери прямого російського впливу.

Коли Україна безповоротно зірветься з В«орбітиВ» цивілізаційного впливу Росії, то у такому випадку Москва позбавиться всякого сенсу утримувати під своїм контролем В«споконвічні російські земліВ» – Грозний, Казань чи Якутськ.

Іншими словами, реальне державне розмежування України і Росії є об’єктивним джерелом розпаду російської державності. Звідси і невгамовне бажання Кремля В«возз’єднатиВ» Україну з Росією, керуючись концепціями псевдоісторичної тяглості і спадкоємності, хоча для цього необхідно подолати українську національну і ідею та масово перетворити самих українців на малоросів, які вважатимуть найбільшим для себе виявом свободи можливість перебування у московському рабстві.

Для цього Росія, наскільки це тільки можливо, використовує певні етнодемографічні, регіональні, мовні, економічні і соціальні відмінності українських територій, які у більшості випадків було штучно створено нею ж самою в роки колонізації України.

При цьому Москва вносить лінгвістичний компонент у свою неприховану боротьбу з українською національною ідентичністю, заперечуючи при цьому не лише мовну, культурну і історичну самобутність українського народу, а й саме існування його як окремої від росіян нації.

На цілеспрямоване руйнування В«українського світуВ» в Україні потужно працює Російська православна церква, яка є одним зі стовпів реалізації путінської доктрини поширення на українські землі В«русского мираВ».

Безпосередній контроль над Києвом потрібен Кремлеві для відродження в повному обсязі В«поствізантійського цивілізаційного просторуВ», а Путіну для того, щоб нарешті відчути себе великим візантійським Василіском. При цьому путіністи безсоромно відносять до російських територій Крим, Південну і Східну Україну.

Росія активно організовує В«п’яту колонуВ» в Україні, Російську православну церкву і її бійців, які передбачливо отаборилися в Україні в монастирях російського патріархату, послушники і монахи в яких чомусь майже всі молодого віку і відрізняються при цьому похвальною військовою виправкою, для досягнення своїх експансіоністських цілей.

Усі попередні роки Кремль робив все задля того, щоб Україну сприймали на міжнародній арені як московського сателіта, який тимчасово виступає у невластивій йому ролі незалежної держави.

Із недолугої кремлівської логіки випливає, що проблема російсько-українських відносин полягає в тому, що, будучи самостійною, Україна автоматично стає ворожою для Росії державою. Адже, на думку апологетів модерного російського імперіалізму, ця антиномія закладена в самій логіці історичного розвитку. А її причина полягає в нібито генетичній спільності двох слов’янських народів.

Апологети навали в Україну російського імперіалізму вважають її В«троянським конемВ» поствізантійського цивілізаційного простору. Тому така величезна роль відводиться Російській православній церкві і її новітній експансії в Україну.

Українська православна церква Московського патріархату нині покликана замінити собою в Україні ЦК КПРС, намагаючись при цьому взяти під свій контроль не лише українське релігійне життя, а й національне самоусвідомлення українців.

Російська церква в Україні з усіх сил намагається ініціювати ерозію українського цивілізаційного простору, чудово усвідомлюючи, що руйнування духовного середовища українського народу тягне за собою невідворотні зміни у його ментальності і самоусвідомленні. Якими можуть бути наслідки подібного В«духовногоВ» експерименту, неважко спрогнозувати.

Тому єдиним принципом відносин України з кремлівцями може бути такий: В«Якомога далі від загадкової російської душіВ».

Подробнее читайте на glavcom.ua ...