Треба нові обличчя. Ти підходиш. Не пожалієш, знайомий пропонує працювати прес-секретарем новоствореної політичної сили. З початку осені маю кілька таких пропозицій. Відмовляю. З політикою не хочу мати справ.

 У нас все чесно, прозоро, наполягає знайомий. Давай хоча би спільний благодійний проект організуємо. Ти знайди потребуючих, а ми профінансуємо, попіаримось. Всі у виграші.

На це згоджуюся. Дітям байдуже, хто дасть гроші. Їм потрібно їсти і жити в нормальних умовах. Складаю перелік малозабезпечених, зв'язуюся із благодійними фондами. Формую список речей, які потрібні: обігрівачі, спеціальне харчування, засоби гігієни. Загальна сума не перевалює за 10 тисяч гривень. Даю список знайомому.

 Мої керівники думали обійтися мандаринами й цукерками. Пофотографуватися й віддати дітям, каже, читаючи лист. Але щось придумаємо.

Благодійний проект не відбувся. Товариш пішов із партії.

 У них у бюджеті на благодійність було закладено сотні тисяч гривень, пояснює. Це за документами. А на ділі виділяли кілька тисяч на солодощі, а решту ділили між собою. Та я очі закривав.

 Так, а чому пішов? питаю.

 Дізнався, що моя зар­плата за документами вдвічі

більша

Подробнее читайте на gazeta.ua ...