2018-7-3 11:00 |
Коли про децентралізацію віщують державні чиновники, громадяни поблажливо посміхаються й перемикають телевізор на інший канал
Коли про децентралізацію віщують державні чиновники, громадяни поблажливо посміхаються й перемикають телевізор на інший канал. Мовляв, що з них візьмеш, самі не відають, що роблять. Інша справа, коли йдеться вже про реальні урядові програми, під які влада отримує чергові транші від іноземних лихварів. Децентралізація - одна з таких. Міркуваннями про неї з нашим кореспондентом поділився народний депутат України Вадим Івченко.
- Вадиме Євгеновичу, як ви оцінюєте ефективність адміністративно-територіальної реформи, започаткованої в Україні під гаслами децентралізації влади і підвищення фінансової спроможності сільських територіальних громад? Зокрема, чи змінює вона життя пересічних селян і фермерських господарств?
- Те, що відбувається, реформою навіть не варто називати. Терміни реалізації програмних документів, закладені 2014 року в її основу, давно вичерпані, а більшість завдань залишилися утопічними прожектами. Так, про розрекламовану В«добровільністьВ» об'єднання дуже швидко забули, а фінансові можливості одних громад збільшились виключно за рахунок інших. Та й сам процес так званого реформування віддали на відкуп чиновникам, які діють як лебідь, рак і щука з відомої байки. Як правильно, ніхто не знає, а діяти потрібно (за В«височайшимВ» повелінням) В«виключно в межах конституційних нормВ», інакше можна й за грати потрапити. В результаті така децентралізація демонструє свою відверту неефективність і неспроможність досягати поставлених цілей.
- Все частіше від урядовців можна почути про перспективи приєднання навколишніх сіл і містечок до великих міст. Що від таких В«нерівних шлюбівВ» отримають селяни?
- Нещодавно перший заступник міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства України В'ячеслав Негода недвозначно заявив: В«Міста обласного значення апріорі є спроможними. Вони є центрами росту, і ми завжди рекомендували в першу чергу об'єднуватися сільським громадам із такими містамиВ».
А експерт Центрального офісу реформ Юрій Ганущак у своїх висловлюваннях ще відвертіший: В«2018-й може стати останнім роком добровільного об'єднання... Нові вибори до місцевих органів влади відбудуться на новій територіальній основі. Формування районів буде здійснюватись виключно на підставах організації державної влади. Особливих переговорів тут не буде. І очевидно, що це буде об'єднання навколо великих міст. Великі - це понад 50 тисяч населенняВ».
Чи не правда, схоже на примусову колективізацію минулого століття?
Результати не забаряться. Візьмемо для прикладу Новомосковський район Дніпропетровської області. Про скандали, що постійно киплять там навколо створення Піщанської ОТГ, газета обласної Асоціації фермерів та приватних землевласників В«Фермер Придніпров'яВ» пише так часто і багато, що тема вже стала топовою.
Спробуйте переформатувати будь-яку область, сконцентрувавши її мешканців у містах та обласному центрі, й вам стане ясно, що новоявлені В«реформаториВ» або зовсім не розуміються на демографії, або просто несповна розуму. Й намагаються свою маячню поза межами здорового глузду нав'язати суспільству, а пропагована ними В«децентралізаціяВ» перетворюється у грандіозний експеримент над людьми (передусім сільським населенням), який може стати апофеозом руйнування соціальних основ держави.
- Невже селяни, зокрема їх найсвідоміша частина, тобто фермери, не розуміють згубність курсу на таке реформування села?
- Чому ж, розуміють, але не всі. Є й такі, кому все життя хотілося в місті жити і називатися не селянами, а міщанами. Як колись Мартин Боруля. Багатьох заспокоюють колисанки політичних повій, яким доля села та його мешканців байдужа. Але є й інші політики, інші партії, які намагаються допомагати селянам розібратися, що насправді криється під словом В«децентралізаціяВ».
Сьогодні на сільських територіях виникає здоровий спротив запропонованому варіанту В«підвищенняВ» їх фінансової спроможності. На тій самій Дніпропетровщині, як майже в усіх регіонах України, відбуваються акції сільських мешканців проти об'єднання з містами. Численні повідомлення про них надходять також з Волині, Житомирщини, Київщини, Львівщини, Харківщини, Хмельниччини, Прикарпаття тощо.
Виявилося, що об'єднуватися з містами не поспішають не тільки самодостатні села - заради чого вони повинні ділитися своїми земельними, лісовими та водними ресурсами із містами? Та навіть і бідні, дотаційні села теж не хочуть ставати частиною міст, бо їх представникам не знайдеться місця в майбутніх органах самоврядування, відтак їхні проблеми вирішуватися не будуть, а їх самих вважатимуть людьми другого сорту. Стереотипи минулого живучі!
- А що підказує закордонний досвід?
- Все залежить від країни, її традицій, звичного укладу життя, особливо сільського. Незаангажовані експерти вважають, що закордонний досвід свідчить про неоднозначність процесів приєднання сільських територій до міст у процесі фінансово-бюджетної децентралізації, особливо на перших її етапах. Ми звикли посилатися на Польщу, але ж у ній приєднання сіл до міст розпочалося через 25 років після старту реформи. Зокрема, лише у 2014 році було ініційоване об'єднання навколишніх сіл із містами Зелена Гура і Познань. При цьому мешканці 16 сіл навкруги Зеленої Гури проголосували на референдумі за приєднання до неї, унаслідок чого місто з населенням 138 тисяч мешканців отримало поповнення 16 тисяч селян. А от щодо Познані, то навколишні села не захотіли втрачати свою ідентичність і не підтримали запрошення міста приєднатися до нього.
Однак в Україні ситуація розгортається за дещо іншим сценарієм. Зокрема, обласні чиновники формують такі перспективні плани, які ігнорують позицію сільських громад.
Крім того, формування ОТГ сьогодні супроводжується стрибкоподібною передачею на їх рівень частини адміністративних функцій, які до цього виконувалися районними органами влади. Тож відбувається безсистемне подрібнення районів, наслідком чого стає руйнація їхньої інституційної інфраструктури, загострення протистоянь між мешканцями сільських і міських, а також окремих сусідніх сільських населених пунктів, розростання бюрократичного апарату.
- Асоціація фермерів і приватних землевласників України має свої відокремлені підрозділи - обласні та районні асоціації. Проте їх монолітність може зазнати руйнівного впливу так званої децентралізації. Що робиться, аби цьому запобігти?
- Фермери живуть у селі, на землях якого вирощують свою продукцію. Вони беруть активну участь у житті села, розбудові його інфраструктури, вирішенні побутових та інших проблем місцевих мешканців. При цьому звично співпрацюють із місцевими громадами, сільськими радами. А тепер налагоджені схеми ламаються заради міфічних цілей, видуманих горе-реформаторами. Адже сьогодні в Україні перекладають відповідальність за скорочення мережі загальноосвітніх закладів і медичних установ у сільській місцевості на органи місцевого самоврядування сільських територіальних громад.
Але ж світова практика і здоровий глузд свідчать про те, що відповідальність за розвиток сільської освіти і медицини не має перекладатися виключно на сільські ради. Ці органи лише виконують делеговані їм державою повноваження, використовуючи для цього фінансові ресурси, спеціально виділені з державного бюджету. Вони можуть, в межах чинного законодавства, взаємодіяти з різного роду спонсорами, в тому числі з фермерами. Але фермер повинен бути впевненим, що його трактор, посланий на розчистку сільської вулиці від снігу, не спонукає заповзятливих чиновників до позачергової перевірки всієї його діяльності. Бо вони там у кабінетах нудьгують...
Для фермерів існує лише один спосіб ефективної протидії нерозумним реформам. Це термінове укріплення районних осередків і АФЗУ в цілому. До наступних виборів ми повинні підійти згуртованою монолітною колоною, разом із рештою селян, і віддати голоси за кращих синів і дочок України.
Бесіду вів Володимир ЯРОШЕНКО,
В«Фермер УкраїниВ»
В
Подробнее читайте на gazetavv.com ...
