2019-1-15 23:02 |
Він – заступник командира батальйону з морально-психологічного забезпечення 57-ї окремої мотопіхотної бригади. "До війни я був держслужбовцем, працював у Черкаській облдержадміністрації в Управлінні сім'ї, молоді і спорту.
Коли почали "віджимати" Крим, став заглядати до поштової скриньки, чекав на повістку, розумів, що буде мобілізація, знав, що піду воювати. У 2015 році потрапив до батальйону, так досі і служу", – розповідає Іван з позивним "Псих".
Під перші серйозні обстріли потрапив у районі Зайцевого.
"Про війну можуть щось розказувати, ти щось можеш бачити по телевізору, але коли приходиш сюди, то тут все по-іншому. У 2015-му у Зайцевому ми побували під сильними обстрілами. . . Багато чого за ці роки було: доводилося сидіти в ярах і над головою літало, і на голову падало… Поранених вивозили. І загиблих у нас було чимало. У січні 2016 року загинув наш 22-річний боєць Федір Мельничук", – пригадує Іван.
Але війна – це не тільки втрати. Тут військовий знайшов свою долю.
"Я помітив симпатичну дівчину, коли вона ще служила у бригаді, а потім дізнався, що перевелася до нашого батальйону. Але вона працювала у штабі, а я завжди у "полях" з ротою. Потім роззнайомилися, почали зустрічатися і одружилися. В нас уже народилася донька. Пам'ятаю, до палати пологового будинку до дружини я якимось дивом забіг просто у формі та з рюкзаком", – сміється Іван.
Поки вдома на нього чекають дружина та маленька донька, військовий знову виконує завдання на Донбасі.
Не шкодую, що тоді, у 2015 році, пішов на війну. Життя йде. Раніше було так: приїжджаєш у мирні міста і якось дивно, що люди не помічають, що йде війна, на вихідних відпочивають, а хлопці тут стоять, мерзнуть, під обстрілами, поранені є. Але потім звик,
– говорить Іван.
Ми забуваємо, що йде війна тільки тому, що вони там, на передовій живуть під обстрілами та стримують ворога. Підтримати своїх захисників може кожен з нас тут.
.
Подробнее читайте на 24tv.ua ...