Вже багато років між Японією та Південною Кореєю точаться суперечки щодо "жінок для втіхи". Південнокорейське суспільство вимагає публічних вибачень від уряду Японії, той, у свою чергу, ігнорує обурення сусідніх країн.

То хто ж такі "жінки для втіхи"?

У 1930-х роках на окупованих Японією територіях почали створювати так звані "станції втіхи" – військові борделі, що обслуговували японських солдат. Спочатку "станції" функціонували завдяки японкам, які добровільно там працювали. Втім, через зростання кількості солдатів, одних тільки японок стало недостатньо. Тоді до борделів почали залучати й інших дівчат, здебільшого з Кореї, Китаю, Філіппін, Індонезії і Тайланду. Деякі з них добровільно йшли на "станції", знаючи, що їх очікує; інших заманювали обіцянками хорошої роботи або просто викрадали. Так вони ставали "жінками для втіхи".

Жінок везуть на "станції втіхи" / Фото Tutufoundationusa

Робота "станцій втіхи" регулювалась японським законодавством. Згідно з ним, на "станціях" могли "працювати" лише жінки, які досягли 21-го року і вже займались проституцією. Однак, на практиці все вийшло інакше. До "станцій" потрапляли дівчата від 16-ти років, які раніше не мали інтимних відносин – так солдати могли не боятись венеричних хвороб.

За даними Фонду азійських жінок, кількість робітниць на "станціях втіхи" сягала від 45 до 410 тисяч дівчат. Ті, хто вижили, розповідають про зґвалтування, побиття та голод; значна частина жінок намагались накласти на себе руки.

Жодне зґвалтування не проходило без побиття. До нас приходили вдень і вночі. Ми потерпали від знущань, у тому числі і від лікарів, що приходили перевіряти, чи не з’явилось у нас венеричних хвороб. За час мого перебування на "станції для втіхи" японці мучили і принижували мене. Я залишилась із розбитим та розірваним наскрізь тілом; після війни мені довелось робити серйозну операцію. Японські солдати забрали мою молодість. Вони позбавили мене усього: моєї юності, гідності, самооцінки. Вони відібрали у мене свободу та сім’ю. Для "жінок для втіхи" війна так ніколи й не закінчилась. Ми все ще прокидаємось від кошмарів, – з промови Ян Рюфф О’херне, яка потрапила на "станцію" у 19 років.

На фото: Ян Рюфф О’херне незадовго до того, як її забрали на "станцію втіхи" (wikimedia. org)

Минулого року науковці з Сеульського національного університету знайшли відео 1944-го року, на якому присутні "жінки для втіхи" – це перший подібний відеоматеріал.

"Жінки для втіхи": відео 1944 року

У Південній Кореї тема "жінок для втіхи" була стигматизованою і не виносилась у публічну площину обговорень аж до 1987-го року, поки в країні не набрав сили рух за демократію. Корейці вимагали від Японії визнання існування "станцій" та фінансових і моральних відшкодувань; і політики, аби підтримувати свою популярність, не мали іншого вибору окрім як дослухатись до цих бажань.

Вирішити питання "остаточно і незворотньо"

У 2015 році Південна Корея та Японія зрештою укладають угоду, яка має покласти край напруженим відносинам між двома країнами і поставити крапку в питанні "жінок для втіхи". Ця угода, втім, не прийшлась до душі південнокорейському суспільству.

Згідно з договором, уряд Японії зобов’язався сплатити у фонд, що опікується колишніми "жінками для втіхи" (у 2015-му у Південній Кореї їх залишилось лише 46) 8,3 мільйона доларів та принести публічні вибачення перед постраждалими. Треба віддати належне Японії – прем’єр-міністр дійсно вибачився. По телефону. У приватній розмові з президентом Південної Кореї.

Уряд Республіки Корея, у свою чергу, зобов’язався демонтувати статую "жінки для втіхи", що її поставили активісти біля посольства Японії в Сеулі. Окрім того, Південна Корея пообіцяла не виносити питання "жінок" у формат міжнародних обговорень.

Основна проблема цього договору полягала у тому, що думка екс-"жінок для втіхи" ніяким чином не враховувалась.

Колишні жінки для втіхи на демонстрації 2017-го року / Фото Aljazeera

Країною прокотилась хвиля протестів, основною вимогою яких була відміна "остаточної і незворотньої" угоди.

2017 рік. Демонстрація за права "жінок для втіхи" / Фото Static

Світлини "жінок для втіхи" / Фото Reutersmedia

Втім, досягти скасування або хоча б перегляду угоди так і не вдалось.

Що відбувається зараз?

Ситуація змінилась з приходом до влади у Південній Кореї нового президента – Мун Чже Іна. Він зайняв офіс у травні 2017-го і невдовзі після цього закликав до перегляду угоди. Створена урядом спеціальна група, що дослідила умови договору, розкритикувала його зміст:

Угода була укладена на основі поглядів уряду без належного врахування думок жертв. Сторони досягли згоди завдяки взаємним поступкам, ніби мова йшла про загальне дипломатичне питання.

І з цим важко сперечатись – перемовини проводились у кулуарах і жодна з колишніх "жінок для втіхи" не мала можливості долучитись до обговорення. Таке рішення уряду говорить радше про бажання швидко налагодити відносини з Японією, ніж розв’язати довготривалу історичну несправедливість.

Взимку 2017-го Мун Чже Ін зустрівся із екс-"жінками для втіхи" і особисто приніс вибачення за дії попереднього уряду.

Мун Чже Ін зустрічається із екс-"жінкою для втіхи" / Фото Japantimes

Минулого місяця Мун все ж погодився дотримуватись угоди, але при цьому він закликав Японію докласти більше зусиль для врегулювання питання – зокрема, щиро вибачитись перед постраждалими. Прем’єр-міністр Японії, однак, відмовився це робити. Він заявив, що перегляд і доповнення домовленності є "абсолютно неприйнятними".

Відносини між обома країнами все більше холоднішають. Такий хід подій – чудова можливість для уряду Японії показати, що країна пам’ятає та шкодує про воєнні злочини, що вона у свій час здійснила. Окрім цього, перед обома державами нависла загроза у вигляді ядерної Північної Кореї – саме час об’єднати зусилля, у тому числі дипломатичні. На тлі цього категоричність чинного прем’єр-міністра Японії виглядає щонайменше недалекоглядною.

Автор: Єлизавета Чеховська.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...