Польський Сейм 26 січня ухвалив поправки до Закону про Інститут національної пам'яті, зокрема, зміни, які стосуються «злочинів українських націоналістів». Таким чином перед ІНП на даний момент поставлено мету «зберегти пам'ять про жахливі жертви, втрати і збитки, яких зазнала польська нація під час Другої світової війни і після неї», а також «переслідування за злочини проти миру, людяності та за воєнні злочини».

Зрештою це є та інституція, яка й має займатися злочинами проти поляків в сорокових роках двадцятого століття – незалежно від того, чи йдеться про Катинську трагедію, бійню в дільниці Воля (йдеться про розстріли есесівцями учасників Варшавського повстання 1944 року – ZAXID. NET) чи про Волинську трагедію. І це фактично є єдиним позитивним коментарем щодо ухвалених змін.

Спротив викликає вже саме формулювання «злочини українських націоналістів та членів українських організацій, котрі колаборували з Третім райхом». Адже воно будується на твердженні, яке суперечить історичній правді та є шкідливим для двосторонніх відносин, про те, що все українське підпілля колаборувало з Райхом. Таким чином заперечується спроба порозуміння між УПА і АК в середині сорокових років, а також безнадійна боротьбу, яку українські партизани вели проти радянської влади.

Закон передбачає покарання за «публічне і суперечливе істині приписування польському народові чи Польській державі відповідальності або співвідповідальності за злочини, які являють собою злочини проти миру і людяності, а також за применшення відповідальності справжніх виконавців тих злочинів». За вказані дії передбачено штраф або позбавленням волі на термін до трьох років.

Приписи не поширюються на наукову та художню діяльність. Теоретично все ще можна буде досліджувати діяльність українського підпілля під час Другої світової війни. Але, якими будуть наслідки, якщо вчений поділиться своїми рефлексіями на тему УПА в засобах масової інформації? Або якщо його занадто прихильну до українців працю прорецензують на газетних шпальтах журналісти? Чи потрапить за це науковець до в'язниці?

Кілька років тому Польща критикувала українські історичні закони, які передбачали покарання за висловлювання думок, які суперечать офіційній історіографії Києва. Тепер Варшава сама стає на цей шлях.

Не можуть не викликати подиву часові рамки, встановлені Сеймом: в тексті Закону українські злочини охоплюють роки від 1925-го до 1950-го. Тож початкова дата виставлена раніше, ніж було створено ОУН (1929) чи тим більше УПА (1942). Та найбільш підозрілою, однак, є кінцева дата – 1950 рік. Існує побоювання, що вона слугуватиме тому, щоб легітимізувати акцію «Вісла», яка мала характер злочину проти людяності. Адже під претекстом боротьби проти українського підпілля, польська влада виселила з південного сходу Польщі понад 140 тисяч українців і лемків. Чи зможе ІНП об'єктивно розслідувати цей злочин комуністичного режиму, адже його жертвами були – згідно зі законом – потенційні «злочинці»?

Урешті-решт, слід визнати, що закон запроваджує хибне розмежування між українськими націоналістами, з одного боку, і особами польської національності або польськими громадянами, з другого боку. Тим часом українські націоналісти в переважній більшості були громадянами ІІ Речі Посполитої, яка зневажила права українців, підписавши з більшовиками Ризький договір 1921 року, і дискримінуючи цю етнічну групу різними способами. Посмертне «позбавлення» громадянства колишніх мешканців ІІ Речі Посполитої вписується в цю гідну ганьби політику.

Текст опубліковано у межах проекту співпраці між ZAXID. NET і польським часописом Nowa Europa Wschodnia. Попередні статті проекту: Україна – ЄС: гарячий фініш переговорів,Україна – втеча від вибору, Східне партнерство після арабських революцій, У кривому дзеркалі, Зневажені, Лукашенко йде на війну з Путіним, Між Москвою й Києвом,Ковбаса є ковбаса, Мій Львів, Путін на галерах, Півострів страху,Україну придумали на Сході,Нове старе відкриття, А мало ia”).

Подробнее читайте на 24tv.ua ...