Уболівав за Італію раз у житті, на Кубку світу 1994 року у США. Кістяк тієї команди становили гравці улюбленого "Мілана", який виграв національний чемпіонат і Лігу чемпіонів. Обороною керував капітан Франко Барезі, півзахистом Деметріо Альбертіні.

Тільки гра в атаці залежала від футболіста "Ювентуса" Роберто Баджо, який за рік теж став "міланістом". Його партнером у нападі був ще один мій улюбленець Даніеле Массаро. Тренував команду Арріґо Саккі, який наприкінці 1980-х зробив із "Мілана" одну з найсильніших команд в історії.

Турнір виграла Бразилія. Барезі, Массаро та Баджо не забили в післяматчевій серії пенальті. Після по­єдинку разом із Барезі заплакав і я.

2000-го Італія грала на Євро. Поставив гроші на їхню перемогу. Однак у фіналі Франція відігралася за 40 с до кінця матчу, а потім її нападник Трезеґе забив "золотий" м'яч.

Італійці відігралися за шість років на Кубку світу. Далі провал. Відносні успіхи на Євро-2012 та 2016 заслуга тренерів Чезаре Пранделлі й Антоніо Конте. Коли поставили Джамп'єро Вентуру не потрапили на Кубок світу-2018.

Зробили висновки. Реформували дитячий футбол. Національний чемпіонат раніше був пануванням оборони. Тепер став фестивалем голів.

 На Євро підтримуватиму Італію, бо там грають цікаві футболісти, заявив друзям.

Проте за місяць до турніру виявилося, що в команді не буде жодного "міланіста". Воротар Доннарумма залишив клуб і підписав вигідний контракт із французьким ПСЖ. Від збірної мене відвернуло. Хотів, щоб "зрадник" пропускав щоматчу.

У груповому турнірі йому ніхто не забив, у плейоф лише раз за гру. Став героєм післяматчевих пенальті у півфіналі та фіналі. Визнаний найкращим гравцем Євро.

Барезі у твіттері радіє. А я знову плачу. Як улітку 1994-го.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...