У Тальному я відпочиваю душею. Приїжджаю вихідними й ходжу в ліс або на берег Тікича. На Покрову гостюємо всією сім'єю. Старша донька шле фотографії краєвидів знайомим французам. "Ірино, отримує повідомлення у відповідь.

Краєвиди просто чудові. Ми днями будемо в Києві. То приїдемо до вас у Тальне на кілька днів".

У мене холонуть нутрощі.

 Як же вони приїдуть? говорю Ірі. Тут же стара хата й без ремонту.

 Вони питали, чи є в Тальному готель, утішає Іра.

 Але хату точно подивляться, кажу без тіні сумніву.

Наймаю бригаду й даю завдання зробити бодай косметичний ремонт у кухні. Люди працюють до півночі. Клеять шпалери, фарбують підлогу. Тиждень проходить напружено. У п'ятницю ввечері знову їдемо з Черкас у Тальне. Іра отримує повідомлення.

"Поїздка скасовується. Тальне далеко від Києва, пишуть французи. Ми не встигаємо".

У мене відлягає від душі.

У суботу з самого ранку з меншою донькою йдемо на річку. Доходимо до повороту Тікича. Ця місцина в Тальному зветься Макотерчик. Чути сигнал телефона. Світлана переглядає повідомлення.

 Це Фін написала, ховає телефон. Приїде весною. Хоче побачити Київ, Канів і Черкаси.

Минулого літа молодша три дні гостювала в подружки з Бельгії, з якою познайомилася в таборі. Запрошувала її в Україну, але тоді мати дівчину не пускала, бо тут війна.

 Вона вже взяла квитки в Україну на квітень, добиває Світлана.

Новина мобілізує мене. Складаю план: треба замінити двері в черкаській квартирі, зробити ремонт у коридорі, купити меблі в кімнату Світлани. А головне знайти гроші.

Повертаємо до хати. Я повідомляю новину жінці. Надія замовкає на кілька хвилин.

 Оце тобі безвіз, оце тобі Порошенко, бурчить.

Наступного ранку вона запізнилася зі сніданком. Розслабилася на новій кухні.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...