Буду чекати, скільки треба! мало не підстрибує дідусь у яскраво-рожевих гумових капцях. Пританцьовуючи, отримує талончик із рук усміхненої дівчини в паспортному сервісі "Документ", що на вулиці Шевченка.

У талончику зазначено, що він у черзі ­218-й. Чекати, аби подати документи на отримання біометричного паспорта, треба 120 хвилин. Так написано в талончику з номером черги. По факту утричі довше, підказують з черги.

 До внуків полечу, в Італію, ­дідусь сідає коло жінки з блискучими завитками. Давно чекають. А тепер усе реально, в нас Європа. А я не вірив, Господи!

 Ну і за що ми переплачуємо 400 гри­вень? У чому тут сервіс? пробує збурити хвилю співрозмовниця. Але її не підтримують.

Люди сидять тісненько на жовтих і синіх пуфах. Хтось обмахується газеткою, хтось у смартфоні. Хтось ділиться із сусідами м'ятними цукерками.

 Планую у Францію, а далі Німеччина. В Австрію можна, загинає пальці з облущеним лаком худенька студентка. Її супутниця, схожа, як дві краплі води, з розумінням киває.

 А я до внуків! встряє дідусь. Черга сміється.

У дверях з'являється чоловік у темних окулярах. Діловито розхитуючи барсеткою, прямує просто до віконець.

 Дєвушка, вот всє документи, мнє нєкогда ждать, говорить упевнено, з притиском. Йому кажуть, талончиків на сьогодні вже нема.

 Ви нє понімаєте, у мєня договорьонность, підвищує голос новоприбулий, когось набирає, щось з'ясовує. Але дівчина у віконці безапеляційно люб'язна.

 Рішали тут не рішають, в Європу йдемо, озивається хтось із крайнього пуфа і черга швидко киває.

 Будете чекати, скільки треба, консультує "рішайла" дідусь. Я он до внуків полечу.

Останньої фрази той не чує, бо прожогом вилітає із сервісу. Дідусь аплодує. Йому чекати ще 100 хвилин. Ну, трохи довше.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...