У Києві поблизу метро Чернігівська таксисти ловлять пасажирів на Черкаси. Мене підкуповують слова водія "Ланоса": "Виїжджаємо миттєво". Це саме те, що треба. Мушу бути в Черкасах о 19:00. Домовився про інтерв'ю з Томом, фермером із Бельгії.

Він господарює на лівому березі Дніпра.

 Бажано не запізнюватися, говорить Том.

Ці слова зайві. Я ненавиджу запізнюватися. Завжди приходжу на зустріч завчасно. Інтерв'ю має бути цікаве в Черкасах бельгійцю спалили два автомобілі.

Причина для переживань суттєва. Півроку ремонтують черкаський міст через Дніпро. Машини пропускають двічі на день однією вузькою смугою: з 6:00 до 9:00 і з 16:00 до 19:00.

Їдемо лівим берегом. Наближаємося до дамби о 16:30.

 Якраз усі буйні, що рвуться поза чергою, роз'їдуться, а ми без пригод доберемося до Черкас, каже водій.

Але величезна черга тягнеться ледь не від Золотоноші. О 16:40 рух через дамбу ще не відкрили. Водій матюкається.

 Переходимо до плану "Б", додає. Я таксист із Золотоноші. Везу вас у село Чехівку.

Виїжджає на зустрічну смугу. Там нікого немає, бо на правому березі стоїть така сама черга. Обганяємо майже тисячу машин. Мені соромно. Якби міг пішов би пішки. Терпіти не можу тих, хто рветься без черги. А тут сам лізу. Виправдовуюся тим, що поспішаю, бо хочу виглядати європейцем.

Перед виїздом на дамбу поворот на село Чехівку. У ньому стоїть десяток авто. Наш водій розвертається і прилаштовується в кінець малої "чехівської" ­черги.

О 17:20 відкривають рух. Спочатку пускають першу сотню машин із лівого берега. Потім із Черкас. Я поглядаю на годинник. Нервуюся. Нарешті випускають десяток автомобілів із чехівської дороги. О 19:00 стою поблизу офіса бельгійця. Не вірю своєму щастю. Телефоную Томові. У його голосі чую розпач:

 Юрію, вибач, я запізнююся. Все ще стою на дамбі. Не вмію пертися без черги.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...