1. Європа має чіткі кордони на півночі, заході й півдні але не має їх на сході. Східний кордон європейської цивілізації завжди був найменш певним. За останні кілька століть він сунувся то на схід, то на захід.

І сьогодні ми не маємо гарантій, що він далі буде стабільний. Наша віра після Майдану, що Україна ніколи не стане частиною євразійського степу, може бути романтичною ілюзією. Завжди є й буде ризик реваншу. А тому ми не можемо дозволити собі думати, що щось відбулося назавжди: слово "назавжди" розслабляє.

2. Протягом своєї історії Україна часто була кентавром, синтезом двох протилежних способів життя: європейського осілого та євразійського кочового. Номадний світ євразійського степу був для неї сусідом. Його риси проникали в наше життя і формували частину ідентичності, але ніколи не були домінантними. Це відрізняє "осілих" українців від "кочових" росіян.

3. Для осілого світу головне поняття це кордон. Де лежить межа між моєю землею і твоєю? Між моїм правом і твоїм? Історія осілого світу це історія болісного визнавання меж. Конфлікти тут завершуються угодами. Осілому світу не надто потрібен центр; усе тут формується горизонтальними домовленостями.

4. Для кочового світу межі не існує. Степ пишається своєю нескінченністю, кочовик здатністю порушити межі. Але в цій гордості пиха проти всього локального і сталого. Що тримає разом світ, у якому немає меж? Тільки центр. Жорстокий центр, який вимагає покори. У світі без меж народжується деспотія.

5. Сьогодні Європа боїться нових кочовиків, які можуть стерти її кордони. Але вона помиляється, думаючи, що нові номади це біженці з Близького Сходу. Є кочовик більший і серйозніший, який переходить кордони не тому, що тікає від небезпеки, а тому, що по-іншому не може. Це Росія країна, для якої кордони існують тільки там, де її зупинять.

6. Загроза номадності сьогодні це не тільки стирання меж між на­ціями і країнами. Це стирання меж між цінностями. Коли автократ може маскуватися під демократа, коли наступ на свободу може маскуватися у захист свободи, ти опиняєшся немов у казках Гофмана, коли вже не знаєш, хто є хто.

7. На сході Європа часто почувалася, немов у тумані, не маючи змоги чітко визначити: це ще вона чи вже не вона? Український досвід постійно ставив проблеми перед європейськими спробами класифікації. Україна це осіла земля чи земля номадів? Грецька культура чи латинська? Захід чи Схід?

8. На ці запитання Україна давала різні відповіді. В кожній із них була спроба помислити себе як точку контакту між європейським світом, який цінує межу, і євразійським, який цінує безмежжя. Ці відповіді можна звести до трьох. Перша: Україна є захистом Заходу від Сходу, спробою міського і хліборобського заходу захиститися від кочового сходу. Вона є Військом Запорізьким: останньою фортецею за порогами, перед Диким Полем. Друга відповідь: Україна є наслідком просування Заходу на Схід (теза Ярослава Грицака). Впливом західної освіченості на Схід. Вона є православною Києво-Могилянською колегією, створеною за католицькими моделями. І третя: Україна є захистом Сходу від Заходу (коли той перетинав межу), але західними методами полеміки, а не завоювання. Вона є бароковими полемістами і романтичними поетами.

9. Ці архетипи чинні й сьогодні. Нині теж Україна захищає Захід від Дикого Поля, яке посунулося значно далі на схід. Крім того, сьогодні Україна є наслідком просування західної "м'якої сили" на схід. І сьогодні Україна має захищати своє право на існування у світі говорячи із Заходом одночасно і своєю мовою, і мовою світової культури.

10 Кочовики ХХІ століття стирають межі не тільки між країнами, а й між цінностями. У цьому їхня головна небезпека. Вони стирають кордони між істиною і брехнею, свободою і примусом, війною і миром. Огортають усе туманом. Захищатися від номадів сьогодні

це означає мати принципи. Розрізняти добро і зло. Бути на боці правди, а не брехні. На боці свободи, а не рабства. На боці кордонів, а не їх порушників

Подробнее читайте на gazeta.ua ...