Найчастіше дзвонять до нас. Поштарці, газівникам розповсюджувачам буклетів і продавцям диво-прасок простіше натиснути дві середні цифри домофону. 25 номер нашої квартири.  Хто там, починається мій ранок.

І хтось під дверима звітує:

 Пріглашенія!

 Это ваш сосед сверху, ключи забыл. Вы вчера меня пускали.

 Відкрийте, будь ласка. Це я.

 У нас социальный опрос от депутата, будьте так добры.

 Вітя дома?

Дивуюся:

 Який ще Вітя?

 Ізвінітє, не тот пад'єзд, прокашлюється хтось.

Або:

 Брумц, бумц, шшшшррр, пшпш служба!

 Хто?

 Брумц, бумц, шшшшррр, пшпш служба!!!

Мушу відкривати.

Повертаємося з прогулянки. Мовчки спостерігаю, як двоє парубійків тиснуть дві середні кнопки домофону. Один у костюмі з краваткою, у другого руки в розтягнутих кишенях штанів зі спортивними смужками.

 Нікого немає вдома, підказую.

 Откройтє! підморгують. Питаю, чи не жуліки. Сміються.

Той, що має краватку, пояснює збирають підписи пенсіонерів, яким належить знижка на комунальні послуги. Перебирає папірці в червоній течці зі списками й печатками. У того, що спортивний, посиніли кісточки ніг, стирчать із кросівок без шкарпеток. Він нервово хихикає.

Піднімаємося на поверх.

 Дєвушка, ви такая хорошая, ми вас бєспокоїть нє будєм, дякують.

 Майте на увазі, хлопці, у нас дім ментовський, попереджую.

За кілька днів під сусіднім будинком хвацько паркується білосніжна "Тойота Пріус", моргає синіми проблисковими маячками. Двійко красенів у чорній новісінькій формі задумливо вислуховують зграйку імпульсивних жіночок. Посеред білого дня на п'ятому почистили квартиру.

Мене за руку смикає сусідка:

 Як добре, що ми домофона поставили.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...