"Привіт, як справи? А я знову безробітний", на вихідних у Facebook пише знайомий Мирослав. Переглядаю історію спілкування: подібні повідомлення раніше приходили від нього шість разів. Під кожним від мене пакет порад, посилання на вакансії.

Мирослав здобув дві вищі освіти. Вільно володіє англійською, німецькою, польською, знає комп'ютер. Вісім років прослужив у міліції.

"Не можу змиритися з тим, що відбувається. Ціла піраміда вибудована: маєш вимагати хабар, аби дати своєму начальникові, а той має дати далі. І так до міністра внутрішніх справ. Приходить бабця, пише заяву. Не реєструєш, бо розумієш: яка від неї користь? Натомість сутенери та повії найкращі друзі. Вони вчасно й гарно платять. На роботу в міліцію просто так теж не потрапиш: треба шукати блати, або ж купувати посаду. Дістало, нарікав Мирослав позаторік, коли писав заяву на звільнення. Через ту псячу роботу з дружиною розлучився, із сином рідко бачуся".

Після тримісячних пошуків його запросили на співбесіду в ІT-компанію. Перейшов, але довго не затримався: не зійшлися характерами з керівником. Робота менеджера виявилася не до душі. Як і перекладача.

"Був набір у поліцію. Я пропустив. А так би хотілося там працювати, пише. От тільки тепер не візьмуть. У тебе часом знайомих нема, щоб домовитися? Я заплатити можу".

Не відповідаю.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...