Хлопці, а що то за дим зі школи валить? мати підходить до шкільного паркану й дивиться в бік майстерні. Ми з сусідом Сашком в один голос кричимо.  Не знаємо. То не ми! Мені 6 років, а Сашкові 5.

Конспіратори з нас ніякі. Мати дивиться на мої брудні руки й Сашкове зарюмсане лице. Я отримую доб­рячого ляпаса й теж починаю ревіти. Сусід озирається, боячись побачити свою матір.

За годину до цього я вкрав із кухні коробку сірників. Гукнув Сашка. Нишком біжимо за шкільну майстерню. Знаходимо там паперовий стаканчик від морозива і намагаємося підпалити. Всі спроби марні.

 Останній сірник, проголошую. За мить папір розгоряється. Я кидаю стакан у суху осінню траву. Вона спалахує. Вогонь перекидається на дерев'яні балки.

Я не панікую. Топчуся, починаю гасити. Сашко не допомагає: реве і втирає кулаком сльози. Зрештою, збиваю ногою нижню балку. Верхні скочуються з гуркотом і гасять вогонь. Їдкий дим розповзається навколо. Тікаємо.

За 20 років ми вже дядьки. Сашко бере в оренду сільський ставок. Спостерігає за протилежним берегом у старий батьківський бінокль. Я вчителюю у сусідньому селі. Влітку прошу порибалити. В обід набридає дивитися на вудки. Сідаємо у холодку і граємо в карти. Вітер волочить кілька старих газет. Товаришу це не подобається. Він згрібає їх докупи і підпалює. За мить загоряється трава. За кілька метрів від неї стигле пшеничне поле. Зриваємося з місця.

 Хапай бідона і біжи до ставка по воду! гукає Сашко.

Сам знімає штани і лупцює ними навсібіч. Кілька хвилин гасаємо, мов навіжені.

Вогонь погашено. Сідаємо на кладку й спускаємо ноги у воду відхекуємося. У сусіда в кількох місцях прогоріли штани. Увечері їду на Тальне. Зранку повертаюся з новими джинсами. Сашко затирає свіжу тканину цеглиною. Боїться, щоби мати ні про що не здогадалася.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...