У міграційній службі Придніпровського району Черкас товчеться десяток людей. Усі хочуть отримати закордонний паспорт. Ми з дружиною привели доньку. Такий порядок: для видачі паспорта неповнолітнім треба присутність обох батьків.

Донька рветься до віконця, де черга мала.

 Ні, доню, кажу. Це приватна структура. Тут дорого. Ми підемо в державну.

У державну черга більша. Поки Світланка з дружиною вистоюють, я знічев'я розглядаю написи на інших дверях. На вхідних табличках інколи пишуть надзвичайно цікаві речі. Згадую, як колись у дитячій стоматології побачив напис: "Лікар Беззубенко".

Мої передчуття не підводять.

"Сектор боротьби з нелегальною міграцією та видворення з країни". Черг до дверей немає. У секторі трудяться двоє людей. Обидва головні спеціалісти з питань видворення. Одного звати Святослав.

Із кабінету довгий час ніхто не виходить. Уявляю собі кремезного Свято­слава з оселедцем на голові й сережкою у вусі. Ніби він повідомляє усім нелегальним мігрантам, що "іде на ви".

Мої роздуми перериваються раптово.

 Тату, ти не чуєш? сердиться донька. Наша черга підійшла.

Заходимо в кабінет. Чиновниця складає довжелезний список, що маємо зробити. За один день явно не встигнемо. А я сьогодні обов'язково мушу повертатися в Тальне.

 Не маєте часу? Так просіть дєвушку, вона вам поможе, каже чиновниця.

Дєвушкою виявляється працівниця приватної структури. Вона сама люб'язність. Із тої категорії людей, яким хочеться якомога швидше віддати власні гроші.

 Ці люди тут уже давно, тому я оформлю їм без черги, повідомляє.

Моя місія майже ніяка я лише раз розписуюся в бланку. Дружина з посмішкою віддає 750 гривень. Дєвушка із посмішкою їх приймає.

 У лютому заберете паспорт, каже.

Розкланюємося.

 Яка приємна людина, ділиться враженнями дружина дорогою додому.

 Звісно. Ми ж їй переплатили половину суми.

Уночі мені сниться Святослав, який видворяє з країни усіх "кровосісів".

Подробнее читайте на gazeta.ua ...