Уже стільки разів цитував, щоможу ще раз: "Центральноєвропейський страх історично коливається між двома тривогами: німці йдуть, росіяни йдуть". Азгадалося, бовпродовж минулого тижня тричі довелося взяти участь удискусіях про війну натлі культури йкультуру натлі війни.

Що війна впливає накультуру це річ очевидна. Якщо, приміром, європейська література починається зГомера, томожна сказати, щовона починається саме зоповіді про війну, тобто про облогу Трої, захоплення іруйнування міста, атакож усиквелі про важке ідовше засаму війну повернення демобілізованого Одіссея додому. Ітак далі через усі ті епоси йтрагедії, через Стендаля йТолстого, через романи "втраченого покоління", через Белля, Воннегута йГеллера аждо "Віршів звійни" Бориса Гуменюка чи"Укрів" Богдана Жолдака. Повний перелік творів навоєнну тематику навряд чихтось дочитавби бодай досередини.

Натомість про вплив культури навійну говорити набагато важче. Боякось так виглядає, щожодні навіть найдосконаліші культурні досягнення вберегти людей від масового самовинищення неможуть. Чому? Найбільш імовірними видаються дві відповіді, причому обидві невтішні.

Перша звучить так: нажаль, культура безсила. Вона споконвіку була йзалишається такою собі "грою вбісер", здатною впливати лише насамих гравців, тайнаних далеко незавжди. Тому, маючи усвоєму, такби мовити, арсеналі неперевершену класичну філософію зусіма їїморальними законами, німці все одно легко впадають унацистське озвіріння, будують концтабори, організовують Голокост івбивають зароки війни мільйони людей. Так, якросіяни, маючи варсеналі неповторну літературу зусіма їїбогошуканнями йдитячими сльозами, легко впадають укомуністичне чиякесь гібридне озвіріння, організовують Голодомор, розбудовують ГУЛАГ івбивають мільйони людей, навіть нечекаючи початку великої війни.

Друга відповідь ще сумніша: нажаль, культура зовсім небезсила. Навпаки: попри свій видимий гуманістичний пафос, вона містить дурман, щозмушує цілі народи звіріти, будувати концтабори йрозв'язувати війни. Про що, зрештою, давно писав Томас Манн. Упошуках метафоричного кореня німецького зла він цілком логічно звернувся досюжету про Фауста, який заради земних звершень уклав угоду зчортом. Чорт протягом століть свою частину угоди виконував, але рано чипізно мусив прийти позаборговану душу. Ось це, вважає Манн, іємодель новітньої історії Німеччини.

Утім, німці тотаке. Користі від них сьогодні якіз Шредера молока, але йзагроз особливих теж немає. Тим часом цікаво булоби знайти подібне символічне пояснення Росії. Де його шукати? Вімперських одах Ломоносова? Упушкінському "отсель грозить мы будем" усьому нормальному світові чивйогож дивовижно бездарному ішовіністичному стішку "Клеветникам России"? Аможе, вгоголівських "Записках сумасшедшего"? Чивприпадошній ксенофобії Достоєвського великого, слід визнати, знавця колективної душі свого "народа-бесоносца". Хоча, коли йдеться про ставлення доУкраїни, російська формула залишається зрозумілою інезмінною: "Так недоставайсяже ты никому!"

Ну і, звісно, перш завсе нам незавадилоб знайти адекватне словесне вираження для власного сенсу існування. Яка наша історична мета "садок вишневий коло хати" чивсе-таки "крові мені, крові"? Правду кажучи, від другого варіанту якатегорично невзахваті. Боюся, однак, щойнаша дотеперішня стратегія "не хочу дайте, пустіть тримайте" cьогодні вже негодиться нідля встановлення миру, нідля продовження війни

Подробнее читайте на gazeta.ua ...