Дід Юхим Нечипорук у молодості наймитував у гарних господарів. Потім оженився на багатій нареченій. Тепер уже мусив наймитувати все життя. Єдиною його розрадою були коні. Здавалося, без коня дід і до туалету не ходив.

У Тальному на Черкащині Юхима ніхто не кликав по імені. Ім'я заміняла кличка "дід Гуню".

Досі бачу картину спереду човгає дід, а ззаду ступає кінь.

 Куди це ви, діду, йдете? запитували хлопчаки.

Юхим відповідав із французьким прононсом:

 Та ось коня гуню!

За радянської влади Нечипорук працював конюхом у школі. Політикою не цікавився зовсім. Але одного разу кінь ледь не підвів його під монастир.

На початку 1970-х директорка школи, в якій працювала моя мати, вирішила вислужитися перед районним начальством. У шкільний садок привезли пам'ятник Леніну. Положили на траву, щоб уранці встановити на постамент. Якийсь дідько погнав у садок діда Гуню з конем. Юхим побачив, що з трави стирчить ленінська рука. Ув'язав коня до бетонного пальця вождя, а сам закуняв на стільчику поруч.

Картину "Ленін пастух" із вікна побачила директорка. Наступного дня скликала відкриті партійні збори. Байдуже, що дід Юхим комуністом ніколи не був. Викликали винуватця.

 Це була політична провокація! волала директорка. У своїй промові вона згадала, що в молодості дід був підкуркульником.

Зрештою Юхимові Нечипоруку вліпили сувору догану, яку записали до трудової книжки. Додому Гуню летів немов на крилах. Щаслива усмішка не сходила з його обличчя. Біля центральних майстерень він зустрів мого діда.

 З доганою можна жити, прошептав на вухо. А 1929 року після таких зборів у мене коня відібрали.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...