Георгій переїхав в Україну із Грузії, знає про неї мало. Йому казали, що тут сир дорогий, хліб смачний, а жінки доступні. Він порівняв ціну на сулугуні, й сприйняв на віру решту. "Тук-тук!" надсилає букет смайлів мені в соцмережі.

Поняття не маю, звідки він у друзях. Але спільних із ним з десяток. Усі дівчата. Він пропонує познайомитися ближче. Пише про українсько-грузинську дружбу, війну та їхнє вино. Підтримую розмову, бо теж люблю грузинське. Щойно з гір Гудаурі повернулися друзі, привезли пляшку хванчкари.

"Ну то диктуй адресу, їду на вино", Георгій простий, як двері. Я сміюся, а він ні. Коли розуміє, що в гості не чекають, шле заплакані смайли: "Що зі мною не так?"

За тиждень у Георгія побачення. Кидає мені в мережі фото худенької красуні погодилася випити з ним кави. Але побачення не склалося дівчина розпитала докладно про найкращі курорти Грузії, щось занотувала, розплатилася за свою каву й попрощалася.

"Дикая страна, пише іншим разом. Везде взятки, все хотят "на лапу". И вы никак с этим не боретесь". Розповідає, що мусив віддячити за лікарняну довідку аби зробили швидко, заплатив 100 гривень. Питаю, чому не боровся. "Мені тут не жити", каже.

Але за тиждень, схоже, передумав. "Замуж не выйдешь за меня? Или знаешь кого, кто выйдет?" пише Георгій. Йому конче треба якось зачепитися в Україні. За фіктивний шлюб платить $200. У нього чимало українок у друзях жодна не погодилася.

"Но хлеб все равно вкусный", підсумовує Георгій.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...