фото показано с : 24tv.ua

Інтерв'ю "Футбол 24" із Сергієм Шестаковим, екс-півзахисником Олімпіка, який вже не перший рік виступає за середняка чемпіонату Угорщини – клуб Діошдьйор. "В Україні тебе забувають, якщо переходиш в інший чемпіонат" – Сергію, ти перейшов до угорського клубу Діошдьйор ще у 2017-му.

Тоді цей напрямок був не надто популярним серед українських футболістів. Чому обрав саме Угорщину?

– Після завершення контракту з Олімпіком я вже починав думати про майбутнє. У мене були пропозиції з України, Греції, Угорщини. В Олімпіку також хотіли пролонгувати зі мною угоду. Зрештою, обрав Діошдьйор та Угорщину, бо отримав особистий дзвінок від тренера команди. Цей фактор дуже мотивував, та й умови контракту мене повністю влаштовували.

– Я тебе не здивую, якщо скажу, що про Діошдьйор в Україні знають мало навіть найвідданіші фанати футболу. Відрекомендуй свою команду нашим читачам, які про неї, можливо, чують вперше.

– Так, мене абсолютно не дивує, що вболівальники нічого не чули про мою команду. В українській пресі тебе забувають, тільки-но переходиш до іншого чемпіонату. А про клуб сказав би просто: тут усе на зовсім іншому рівні щодо України. Щоб ви просто зрозуміли увесь масштаб: коли я приїхав, тут готувалося відкриття стадіону. А вже за три (!) місяці арена на 15 тисяч була відкрита. До речі, стадіон чимось нагадує нашу Арену Львів у мініатюрі. Мене це шокувало.

Наші за кордоном: Яремчук вражає, Хобленко перериває гегемонію, Ребров на вершині

Взагалі, з інфраструктурою у Діошдьйорі все в повному порядку: є база, у місті побудовано медичний центр спеціально для спортсменів. На його відкритті ми також були присутніми. Коли я зайшов всередину, то щелепа відпала. У нас подібне можуть собі дозволити лише Динамо з Шахтарем. У Мішкольці (місто, де базується Діошдьйор, – Футбол 24) популяризація спорту – шалена. Тут, окрім футбольної, є хокейна, баскетбольна та волейбольна команди.

– А сама Угорщина чимось здивувала?

– Звичайно. Тут порядок у всьому: платному паркуванні, оплаті за користування дорогами, чого в Україні, на жаль, немає. Та й у футболі я немало дивувався, адже тут роблять всі умови, тільки б ти грав у футбол та давав результат. Ставлення вболівальників також дорогого коштує, бо в Угорщині люди споконвіків дотримуються культури вболівання.

– Мовних проблем не виникало? Угорська мова вважається однією з найскладніших у Європі. . .

– Так, ви влучно зауважили одну з головних проблем, з якими я зіткнувся за кордоном. Рівень англійської у мене був слабким, тому три місяці пішли на її вивчення. Зараз вже спокійно читаю та спілкуюсь англійською мовою. Щодо угорської, то я вже розумію речі, яких достатньо для життя тут, але розмовляти, звичайно, складно. У цьому немає потреби, бо у нашій команді вдосталь легіонерів, тож тренери спілкуються з нами англійською. Та й у побуті нею користуюсь.

"У Тернополі "кинули" на гроші"

– У 2017-му, коли ти покинув Олімпік, український футбол пробивав дно?

– В останні роки мого перебування в УПЛ траплялися ситуації, коли ми грали на стадіоні Динамо у Києві проти самих "динамівців", а на трибунах сиділи дві тисячі глядачів. Було дивно. Щоправда, я не мав із чим порівнювати, а вже зараз розумію: духу гри не було! Ми грали і чули не трибуни, а один одного. Це більше нагадувало тренувальний матч. У нас футбол не прогресує, на жаль. Причин для того вистачає.

– Зараз ситуація в УПЛ покращилась?

– Судячи з того, що бачу в різноманітних відео та трансляціях, можу сказати, що на трибунах нічого не змінилось. Інтерес людей залишився на тому ж рівні, кількість вболівальників не зменшується, але й не зростає. З точки зору якості футболу мені важко говорити, бо я не грав тут упродовж двох років.

– В Україні ти пограв за чималу кількість клубів, починаючи з ФК Одеса і закінчуючи Олімпіком. Тобто, пройшов шлях із Другої ліги до УПЛ. У чому найбільша біда українського футболу?

– Біда – ставлення керівників до своїх клубів. Тут і виконання контрактних обов’язків, і ставлення до гравців. Є президенти, які сьогодні спонсорують команду, а завтра – ні. У будь-який день тебе з команди можуть викинути.

"Вони припинили платити – я припинив забивати": форвард легендарного клубу Швейцарії звинуватив Волинь у заборгованості

– В Україні тебе "кидали" на гроші?

– Так. Я досі суджусь із тернопільською Нивою, пограв там півроку безкоштовно. Своїх грошей так і не отримав, ще й документи ледве забрав. Насправді, це ж не лише в Тернополі так було. У країні – безліч таких команд.

– Ти родом із невеликого міста Ладижин, що на Вінничині. Сергій Шестаков там – зірка?

– (Сміється) Не зірка – точно. Так, є люди, які знають мене, переважна більшість пов’язана з футболом. В основному всі забули, хто я такий. Більше впізнавали, коли грав за Олімпік, бо по телевізору частіше бачили. А після переїзду в Угорщину перестав "світитись" по телевізору, от і забули. Тож зіркою себе назвати не можу – навіть за мірками Ладижина.

"Ребров – топ, а скандал із Петряком нагадав Мораєса"

– В Угорщині ставлення вболівальників до футболістів – інше?

– Так. Тут дуже часто людям просто хочеться доторкнутись до тебе або просто сфотографуватись із тобою. На вулиці постійно впізнають. Особливо після перемог частенько підходять. Мені подобається сам підхід до футболу! У Мішкольці немає такого, що сьогодні вболівають за одну команду, а завтра – за іншу. У них – своє місто, своя команда, свій стадіон. Причому на трибуні можна побачити всіх – від дітей до пенсіонерів.

– Сергій Ребров – топ?

– Так! Він – хороший тренер. Нещодавно хлопці розповідали, що спілкувались з угорцями із Ференцвароша. Всі в один голос кажуть, що він – перфекціоніст. Я особисто Реброва не знаю, але навіть з останніх результатів їхньої команди можна зробити висновок, що він – фахівець високого рівня.

– Тобто успіх Ференцвароша – у Реброві?

– Тренер – один із факторів цього. Просто тут у нього є свобода дій, якої немає в Україні. Щоправда, я лише можу про це здогадуватись.

– Його персона в Угорщині дійсно настільки популярна, як здається з України?

– Так, він тут дуже популярний. Нещодавно проходив повз газетний кіоск і там, на вітрині, "світився" свіжий випуск місцевого журналу про футбол із Ребровим на обкладинці. Та й на різноманітних спортивних каналах ви часто можете його побачити.

– А з українцями Ференцвароша ти спілкуєшся?

– Ні. Ми лише заочно знайомі, грали один проти одного в Україні.

– Із величезного українського десанту з кимось підтримуєш зв'язок?

– Тільки з Антоном Кравченком із Кішварди. Ми грали разом в Олімпіку. Нещодавно навіть на риболовлю з ним виїжджали.

– Українські футболісти в Угорщині мають гарну репутацію?

– Ми повністю влаштовуємо угорців, як футболісти, інша справа – є всілякі ліміти. Але ж ви самі бачите, яка кількість українців у чемпіонаті Угорщини. Отже, відповідаємо їхнім очікуванням. Знаю, що у Кішварді величезна кількість українців грає в "дублі", тобто у нашій молоді тут бачать перспективу.

– Ситуація з переходом Івана Петряка із Ференцвароша до Фехервара насправді так сколихнула футбольну Угорщину?

– Так, це було дуже гучно. Можу порівняти цей трансфер із переходом Мораєса до Шахтаря. Бо Фехервар та Ференцварош – вороги на футбольному полі з давніх-давен. Люди дуже гостро це сприйняли.

"Українцям бракує любові до футболу"

– Ти вже третій сезон у Діошдьйорі, проте лише цьогоріч почав забивати та віддавати асисти. Процес адаптації настільки затягнувся?

– У перший рік гостро стояла проблема мови, адже було дуже складно комунікувати в команді. Всі легіонери та тренери розмовляли англійською. Бувало, не знав, що робити на тренуваннях. Минулого року нас тренував іспанець, у якого я грав правого захисника. Самі розумієте, не найкраща позиція для результативних дій на полі.

Цього ж сезону Діошдьйор очолив угорський фахівець, який бачить мене фланговим гравцем атаки. Через зміну позиції, власне, і почав забивати та віддавати результативні паси.

– Знаю, що маєш навички барбера. Не думав цим займатися в Європі?

– (Сміється) Тут барбершопи на кожному кроці. Тут навіть хлопці відкрили свій барбершоп, де ми, футболісти, й стрижемося. До великої стрижки поки не доходило, так – окантовочки лише (Сміється).

– Що б ти запозичив з угорського чемпіонату для України?

– Любов до футболу. Завдяки цьому футбол виріс би на всіх рівнях, виграли б усі. В Україні цього дуже не вистачає!

Клуби-примари у Вищій лізі: перебіжчики із Шахтаря, скупі корейці і президент, якому "світила" тюрма

– Чемпіонат Угорщини справді сильніший? Зараз це припущення стає все популярнішим. Але ж угорські клуби, на відміну від наших, вкрай рідко потрапляють у групові етапи єврокубків. . .

– Вся справа в досвіді. У Шахтаря та Динамо є досвід гри у єврокубках, а в угорців це лише попереду. Тут рівень футболу слабший, але за умови відсутності Динамо та Шахтаря отримаємо той же угорський чемпіонат. Зараз, до речі, картина в обох чемпіонатах схожа: у кожному поєдинку є інтрига та немає фаворита.

– Кого з українських тренерів ти міг би виділити?

– Зараз дуже подобається гра збірної України, тому не можу не згадати про Шевченка. Подобається, що він підключає велику кількість молоді. Також виділю Вернидуба та Реброва.

– Мрія потрапити до збірної України ще жевріє?

– Можливо, за часів Олімпіка щось таке й було. Мені скоро 30 років, та й граю я зараз за команду, яка ще минулого сезону боролась за виживання у чемпіонаті Угорщини. Сюди зі збірної навряд чи дивляться.

– Уявімо ситуацію: ти – чиновник в УАФ, від тебе залежить майбутній вектор розвитку українського футболу. Що б ти почав робити?

– Зробив би акцент на молоді, як робить Андрій Шевченко у збірній. Це – величезний крок уперед, оскільки молодь може продемонструвати себе на євроарені і в підсумку переходити до європейських чемпіонатів. Змінив би організацію процесу та саме ставлення людей, які стоять над футболістами.

Євген Біленький, спеціально для Футбол 24

.

Подробнее читайте на 24tv.ua ...