У п'ятому класі мати принесла мені книгу Миколи Чуковського "Водії фрегатів". Так я дізнався про капітана Джеймса Кука й матроса Рутерфорда, який опинився в полоні в новозеландців. Але найбільше запам'ятав французького капітана Лаперуза.

Моя старша донька ніколи не читала ­такого.

 Я не люблю читати про подорожі, сказала. Якби щось філософське чи психологічне.

У восьмому класі хтось із хлопців побіг за нею і вколов булавкою. Зненацька нога підкосилася й Іра впала перелом. Приїхали в лікарню робити рентген дві години не було світла. Коли зробили мало не здуріли. Діагноз: фіброзна дисплазія, пухлина кістки. П'ять операцій, і роки лікувань.

Після університету пів року пішло на пошуки пристойної роботи. Зрештою, донька плюнула на все й поїхала в Анкару. Працювала в ресторані. Швидко опанувала турецьку й готувалася вчитися на перекладача.

Якось серед літа написала:

 Батьку, в нас переворот. В Анкарі їздять танки, літають літаки. Час від часу гупають постріли з гармат. У подружки істерика. Вона забилася в підвал, плаче й рветься додому. Я ж нічого не боюся. Повідчиняла вікна, аби не повилітало скло.

Я ледве дочекався ранку.

У Туреччину донька більше не поїхала. Сама не хотіла.

 В Італії набагато краще, сказала. Більші заробітки, ближчий до нас менталітет.

Найліпша робота була в Ломбардії поблизу Мілана.

 Знаю п'ять мов, казала Іра. Українську, російську, італійську, турецьку й англійську. В університеті я про таке і мріяти не могла.

11 лютого вона знову полетіла до Мілана. За місяць там розбушувався коронавірус. Збиралася повертатися, але передумала.

На щоденні дзвінки відповідає бадьоро.

 Батьку, сиджу в зачиненій квартирі. Не панікую. Одне погано нудно. Дивлюся італійські серіали.

Я скидаю їй посилання на книжку Чуковського. Повна назва звучить так: "Капітан Лаперуз, який плив від нещастя до нещастя".

Мусить прочитати.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...