2018-4-2 19:03 |
За умов, коли гроші «освоюються», а не інвестуються, складно очікувати на їхнє раціональне використання
Телеграм-канал #файнаФранція пише про намір мера французької столиці Анн ІдальгоВ зробити міський транспорт безкоштовним.В Звісно, це поки лише задум, втілення якого залежатиме від думки фахівців. Проте, зазначається у публікації, на думку паризької влади, такий крок поліпшить екологічну ситуацію в місті. Логіка тут проста: чим привабливішим буде комунальний транспорт, тим менше виявиться охочих сідати за кермо власного авта. Міський бюджет готовий нести збитки, які, втім, окупляться тим, що рівень забруднення повітря знизиться.
Раніше за Париж безкоштовний проїзд громадським транспортом ввів Таллінн. Пізніше ця В«пошестьВ» зі столиці Естонії поширилася на всю країну: Юрмала та Пярну збираються наслідувати подібний приклад, а Харьюмаа стане першим естонським повітом, повністю охопленим новацією. У другій половині поточного року інші повіти також започаткують безкоштовний проїзд – про це заявляє міністр економіки та інфраструктури Кадрі Сімсон. Вона ж додає, що на реалізацію проекту естонський уряд виділяє 13 мільйонів євро. Ці гроші підуть на покриття вартості проїзних квитків й збитків комунальних перевізників.
Цікаво, що в Києві минулоріч майже тринадцята частина цієї суми – 1 мільйон доларів – була витрачена на ремонт однієї лише станції метро В«ЛівобережнаВ». Котрий, як це часто трапляється в українських реаліях, не просто не виправдав очікувань, а виявився геть недолугим. Ми пам’ятаємо, як виконавцям робіт дорікали завузькими дверми (непридатними для людей з особливими потребами), відсутністю водостоків й загальним неестетичним виглядом В«об’єктуВ». За умов, коли гроші В«освоюютьсяВ», а не інвестуються, складно очікувати на їхнє раціональне використання. Тому мріяти про те, що й у Києві найближчим часом транспорт стане безкоштовним, не доводиться. Але дещо у цій царині можна зробити вже.
Зараз мене надихає приклад Тернополя та Львова – двох великих міст України, деВ ухвалено рішення відмовитися від маршруток.В Вважаю себе певною мірою причетним до такої події, оскільки не втомлювався говорити й писати як про корупційну складову такого бізнесу, так і про небезпеку та урбаністичний алогізм, котрий втілюють маршрутки. 22 березня від їхніх послуг відмовився Львів, а буквально за пару днів по тому те саме зробив й Тернопіль. Щодо Дніпра, то там, наскільки мені відомо, планують відмовитися від частини маршрутів – подібне рішення, як мінімум, могла б ухвалити й київська влада.
Однак остання, на жаль, нічого подібного не робить. Й навіть не тримає дане раніше слово. Добре пригадую, як в квітні 2016 року столичний мер обіцяв, що В«маршрутки зникнуть, тому що в столиці повинен працювати сучасний громадський транспорт, який перевозить багато пасажирів. Один автобус перевозить стільки ж пасажирів, як десять маршруток. Якщо залишиться така динаміка розвитку, як сьогодні, то через два роки у нас маршруток не будеВ», – говорив Кличко. Власне, два роки минають за два місяці, проте жодних змін не видно. Як не видно й наслідків роботи зі Світовим банком, котрий – за словами Кличка – взявся інвестувати в розробку нової транспортної системи Києва.
Втім, справа не лише у неспроможності чиновників тримати обіцянки.В Мене турбує законопроект №6219 – авторства шести народних депутатів від Блоку Порошенка – котрий, на щастя, застряг у Верховній Раді з минулого року, що, однак, не гарантує його відкликання. Згаданий документ передбачає скасування акцизу на вантажні іноземні автомобілі та фургони, які в Україні переобладнують на пасажирський транспорт. І це не той випадок, коли слід радіти скасованому податку. В Україні не бракує податків, від яких слід було б відмовитися, але акциз на вантажні авто не входить в їхнє число. Хоча справа не так в цьому акцизі, як в тій меті, з якою подібні автомобілі ввозилися (та ввозяться) до України.
А мета була проста – перетворювати вантажівки на маршрутки. Акциз на їхнє ввезення діяв з 2013 року, коли кількість подібних В«покручівВ» дійшла межі. Протягом 2005-2011 маршрутковий бізнес в Україні активно розвивався, й потреба в дешевих вживаних іномарках з перебудованими салонами була велика. Вантажні фургони обходилися майбутніми власникам майже на 30% дешевше. Чому? Тому що європейські вимоги до перевезення пасажирів дуже високі. Кожне місце має бути обладнане пасками безпеки, мати два види регулювання, а салон обов’язково повинен бути оснащений кондиціонером – всього цього, зрозуміло, й близько не спостерігалося у вживаних іномарках.
В Україні за їхню В«перебудовуВ» бралися місцеві майстри, й вчорашня вантажівка ставала сьогоднішньою українською маршруткою. Знаю за переказами, що часто за переоснащення салону брали лише 400-600 доларів, також певні гроші йшли й до МРЕВ, де власникам В«організовувалиВ» необхідні документи. Такий бізнес був особливо розповсюджений на західній Україні, хоча й не тільки там. Тодішня українська влада не могла не помітити, як повз неї проходить можливість накласти лапу на подібні заробітки – саме у такий спосіб й виник закон про акциз. Проте яку мету переслідує влада нинішня? Достеменно мені це невідомо, але одну версію я висунути міг би.
У пояснювальній записці до законопроекту вказано, що відміна акцизу призведе до збільшення робочих місць у рази, оскільки СТО з переобладнання фургонів знову стануть масовими. Про дискомфорт і безпеку пасажирів у ній і не йдеться. Очевидно, це не є головним для творців документу. Цікаво, що документ передбачає певну вибірковість — акциз відмінити, але саме для фургонів. В якості робочої гіпотези можна припустити, що депутати прикупили кілька підприємств із необхідними потужностями для переобладнання машин. Тепер вирішили через Верховну Раду налагодити потік автомобілів і клієнтів, аби заробляти на цьому. Не стверджую, що саме так все й є, але таку ймовірність відкидати не можна.
Однак як у такому випадку бути з відмовою від маршруток? Власне, ніяк. Хоча подібний закон навряд чи пройде горнило Верховної Ради, важливий навіть не він, а настрій, котрий панує в депутатських лавах. Принаймні, в частині з них. Мерам міст потрібна й сміливість, й наполегливість, аби встановлювати свої правила гри бодай у власних В«парафіяхВ». Україна – явно не Естонія, де уряд та парламент діє в синергії й на благо громадян. Тож усталену традицію доведеться ламати, та чи піде на це, приміром, Кличко? Маю великі сумніви щодо усунення з київських вулиць звичних нам В«БогданівВ», хоча й про це ми дізнаємося у свій час – коли минуть ті два роки, котрі сам мер відвів на їхнє зникнення.
Подробнее читайте на glavcom.ua ...
