Ми не нариємо собі у дніпровських кручах під Запоріжжям мобільного американського комплексу THAAD, здатного захистити військові бази і стратегічні об'єкти від балістичних ракет. Не викотимо жодного зенітно-ракетного комплексу Patriot зі знайдених наприкінці минулого століття в одному з таксопарків Кропивницького.
10 січня Зеленський виставив в інстаграмі картонну дурилку. На ній він у президентському кабінеті за робочим столом. Мовляв, трудовий рік розпочато. Фальшивому знімку передувала коротка розмова в карпатському Буковелі.
Хто ви? питають у народів. Німці кажуть: ми німці, поляки гонорово дістають паспорт. Не сумніваємося й ми з вами. Всі по світу знають, хто вони. Й лише одна відповідь змушує перепитувати. Ми русскіє, кажуть наші північні сусіди.
В останні дні помаранчевої революції мене образили. Майдан того дня буяв прапорами. Люди вітали одне одного. Майдан був усміхненим і щасливим: перемога! І саме в ці хвилини пролунало: "Завтра видаватимуть посвідчення, приходьте всі!" Майдан 2004 року був очищенням.
Тікати доведеться всім. Вдруге в новітній історії. Леонід Кравчук, Леонід Кучма, Віктор Ющенко, Петро Порошенко пішли собі то й пішли. На інших гілках влади хіба що листя ворухнулося. Лише по Кабінету міністрів вітерець пробіг.
Минуло три місяці відтоді, як Джозеф Байден визначив для диктатора Московії коридор прийнятності. Окреслив лінії, які переступати не можна, і встановив піврічний випробувальний термін. Але вже зрозуміло: наступні три місяці чекати немає сенсу.
Над ним знову насміялися, принизили. І знову… сказати б, дівчата, але обидві колеги, керівники європейських країн. Він тиждень не виходив на люди, не писав відосиків. З жінками в Зеленського не складалося з перших місяців правління.
Понад місяць світ складав шпаргалки для Джозефа Байдена: він і те має сказати, і про інше не забути. Найактивнішими були українські експерти. Від зустрічі американського президента з кремлівським очільником залежало, бути чи не бути на берегах Дніпра великій війні.
Конфлікт хлопчачого гурту зі слабшими сусідами гаситься миротворчими стусанами. Зійшлися інтереси села й невеликого кутка на чужу територію виряджають озброєну експедицію. Коли ж сходяться інтереси рівних за силою гуртів і результат зіткнення наперед невідомий, протистояння називають війною.
Я не пойму: вони хочуть усіх нас знищити чи таки спасти? Запитання почув від любителя телевізійних шоу. Того разу говорили про нелогічність і суперечливість дій влади Зеленського в умовах пандемії.
Біля крамниці можна було зустріти безногого на низенькому дерев'яному візку. У ярку назбирати нерозстріляних куль. Мама чи не щодня згадувала безвісти зниклого батька. Недавня війна була на відстані кількох років.
Наприкінці жовтня урядова комісія назвала причини катастрофи АН-26 під ЧугуєвОм. Трохи винувате командування Повітряних сил, трохи помилився екіпаж, трохи відмовила система регулювання температури, трохи застарим був літак.
Наприкінці липня в Україні стали щодоби виявляти по тисячі хворих на Covid-19. У другій половині серпня по дві, а потім і по дві з половиною. 17 вересня вірус прихопив 3584, в останній день місяця 4027.
Якби не спитали, він би й далі робив вигляд, наче з перемир'ям на Донбасі все гаразд. Проте спитали. Напередодні загинув боєць Тарас Кубійович. То є в нас після цього тиша на війні чи вже нема? "Наше завдання захищати не одну людину, а 40 мільйонів нашої незалежної країни", відказав він після короткого співчуття родині.
Часи Володимира Великого, доба Володимира Мономаха, режим Сталіна. Історичним періодам заведено давати імена вершителів. Наша незалежність поки що не має імені. Вона м'ячиком викотилася з-під уламків імперії.
Запорозькі козаки ставили сигнальні вежі. На узвишшях, за 510 кілометрів одна від одної. Коли з'являвся ворог або приходила інша біда, що потребувала єдності та сили, чатові сповіщали про неї вогнем чи димом.
Фільм "Пілат та інші" режисер Анджей Вайда починає зі знятої документальною камерою сцени у скотобійні. Круторогий баран стріває отари кревняків і, полонивши їх рідним "бе-е-е", веде за собою.
Великодні тижні спонукають до роздумів про шлях і долю, про жертовність та її межі. Де неминучість, а де вибір? Коли слід опиратися, а коли виявляти смирення? Україна, таке враження, приймає все, що випадає.
На прем'єрське крісло ніхто з квартальних друзів не претендував. Тож він поставив слухняного хлопця. Міністрові закордонних справ також сказав: "Я сам". Покажу, як треба стверджувати престиж України.
Вони прийшли нізвідки й підуть у нікуди. Не лишивши по собі імені. Тільки тьмяний спогад, моторошне здивування й відчуття пекучого сорому. Після царювання Януковича лишилася плеяда політиків і державних діячів на добро чи зло, не про те річ.
Що ви за х… ню робите? він матюкається ледве не з порога. Наче по те й приїхав: наваляти і, не роздягаючись, додому. Х… нею називає передноворічний обмін "всіх на всіх".
На поверхні моїх спогадів про Новий рік лежить пелюстка ніжного поцілунку. Світло-рожева, майже біла. Такими були того грудневого дня Анині губи. Десятиліття спливли а вона лежить, наче від учора.
Трохи розвиднилося. Проступили лики тих, хто підсаджував блазня на королівський трон. Лишилося дізнатись, навіщо він погодився. І заради чого мучиться, сердешний. І голова паморочиться, і нудить, і у дружинин поділ не втечеш.
Залишаючи віче, він акуратно згорнув прапор і мовив: "Діла не буде. Треба ставити намет". Буденно, наче про риболовлю. Учасник Революції гідності. П'ять років тому звідси рушив на війну, а тепер повернувся.
Має бути той, хто все ретельно записує. І щоб люди знали зверху донизу: все записується й буде пред'явлено. Детальна фіксація чи не єдине мирне діяння, що лишається нам у дивному й абсурдному політичному сьогоденні.
Навесні 2014 року я чи не щодня телефонував на малу батьківщину. Окупована Станиця Луганська відкривала ворогові в мої рідні краї пряму дорогу. Свого часу я багато нею попоїздив і добре знав: це найкоротший і найшвидший шлях додому.
Щось тоді таки було. Може, навіювання. А може, велетенська змія лягла на кордоні й уп'ялася своїми очиськами в наші, паралізуючи силу й волю. Так чи інакше, але країна заклякла й незмигно дивилася на календар: понеділок, вівторок, середа… Коли злітав шостий листок, кордони перетинали автобуси з московитами і починалися повсюдні штурми державних установ, розвішування триколорів, моління до північного шамана.
Його теж звали Сергієм. Уранці він залазив у наш палісадник і стукав у вікно. Очі ми продирали потім, зустрівшись. Рвали груші, м'яча ганяли на вигоні, в який перетікала наша вулиця, закінчили восьмирічку.
Ольга Сумська зазбиралася до гарему народжувати султанові спадкоємця і прибирати до рук Туреччину. А що, в неї вийде, зраділи всі, хто дивився серіал про Роксолану. Відіб'ємо в Путіна стратегічного союзника.
Я думав, таке буває тільки зі сліпим дощем. Маленький крок і ти під сонцем. Крок назад і знову вода заливає обличчя. Двір наче розрізано: половина суха, а на другій бульбашки підскакують. Та відійди углиб туди чи туди і все.
Бог з'явився в моєму житті разом із розбитим блюдцем. Баба Настя поклала на стіл обидві половинки і сказала: Боженька тебе насварить. І вказала очима на ікону, якої я досі не помічав: А коли ще таке зробиш покарає.
Добре бути розумним через віки й роки. Головне безпечно, жодного ризику для репутації. "Треба було це зробити ще 2014-го" у листопаді-грудні тільки лінивий не демонстрував своєї політичної мудрості.
Він подивився на стіл, на мене і спитав: Млинця хочеш? На клейонці видніли кілька смужок хліба, блюдце з олією, з якого визирало перо з курячого крила. Млинці приземкуватим стосиком височіли на тарілці.
Осені Він почав чекати у березні. Випив чарку на уродини покійного брата і сказав уголос: Восени станеться перелом. Поженуть цю шваль. Може, нинішня осінь тому й чіпляється за тепло, що не виправдала сподівань.
Влітку 2014 року в мене задзвонив телефон. Тобі у столиці видніше: що воно далі буде? пролунав загублений у десятиліттях голос земляка. У нас коїться бозна що, а племінник якраз закінчує школу міліції.