У часи карантину ліфтом намагаюся не користуватися, боюся. Деруся на шостий поверх пішки. Винюхую всі запахи. На першому ще можна терпіти. На другому хтось тушкує картоплю, на третьому варять борщ.

На четвертому, схоже, смажать шашлики. На п'ятому печуть чи то пиріжки, чи вже паски. Ввалююся в квартиру з таким звірячим обличчям, що пес Мажор про всяк випадок ховається під диван. Біжу до холодильника і їм перше, що потрапляє під руку.

Хвилин за 10 опановую себе. Телефоную Василю в Кам'янку. Це місто епіцентр коронавірусу на Черкащині. Три дні тому там виявили 28 хворих.

Голос Василя дрижить.

 Юрко, коронавірус підтвердили в моїх друзів-лікарів. Саме до них з'явився перший хворий. А я вчора з ними зустрічався. Того ж дня моя жінка робила недужому кардіограму. І зараз у неї болить горло.

Втішаю товариша, як можу.

 Дасть Бог, усе минеться.

Василь стогне в трубку.

 Тут така хвороба насувається, а я зі шлунком мучуся. Вчора весь вечір в туалеті просидів. Найшло час учепитися!

Наступного дня голос у товариша бадьорий. На запитання про здоров'я відповідає менторським тоном.

 Як ти знаєш, коронавірус б'є у найслабше місце, робить драматичну паузу. А найслабше місце в мене город. Тому я весь учорашній день простирчав на городі, й чорт мене не візьме!

Василь переповідає подробиці.

 Моя жінка здала аналізи на коронавірус і результат негативний. Той дядько, який захворів перший, лежить у Черкасах і проситься додому. Температури в нього немає.

Раптом переривається й запитує.

 А в тебе срачки не було?

У мене холоне все всередині

 Трохи було вчора, кажу. Але я грішу на несвіжий кефір.

 Ні, рубає Василь. Це був коронавірус у легкій формі. Як у мене. Тепер можеш нічого не боятися.

Увечері переказую розмову жінці. Надя зараз у Тальному. Викладаю все, крім історії про діарею. Не хочу її засмучувати. Бо на словах поспівчуває, а в душі заздритиме.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...