У лютому я лежав і хворів, а Володька копав рови. За метр копаного польська телекомунікація платила 2 злотих і 50 грошей. За метр засипаного 1,5 злотого. Товариш повернувся з роботи злий і сердитий.

 Уявляєш, мені дали чималеньку ділянку. Потім прийшов бригадир Кшиштоф і, не міряючи, сказав:

 Тут 30 метрів.

Володька зітхає:

 А там було явно більше. Розумієш, явно.

Він не знаходить собі місця. Зрештою лізе до торби, дістає привезену з України й заховану на чорний день пляшку горілки. Йде на залізничну станцію. Там у вагончику живуть Кшиштоф і кілька майстрів. Товариш повертається опівночі напідпитку і ще сумніший, ніж удень.

 Ходили переміряли. Виявилося, там 29 метрів. А горілку випили.

Я хворію вже вдруге. Одразу по приїзду кинувся в роботу, впрів і застудився. Пролежав три дні й вийшов знову. Хвороба повернулася. Тепер мусив відлежуватися тиждень. Але закінчувалися гроші й треба було щось робити.

Наступного дня ми копали нагорі, але вода проступала з-під землі вже після другого штика. До рову спускалися по черзі. Я взував гумові чоботи й копав, а Володька чекав. Потім мінялися. Під вечір відчув, що серце стукає так, ніби готове вискочити з грудей.

 Ось і закінчилися мої заробітки, думаю. Або зароблю якусь хворобу, або приїду без грошей.

Чекаю відбою, щоб добратися до ліжка, впасти й напитися пігулок. Але Кшиштоф відпускає всіх працівників-поляків.

 А ви, двоє, затримайтеся, каже.

Ми спантеличені.

 Я боржник Володі. Приходьте сьогодні на імпрезу.

Спочатку нас пригощають пивом. Потім купують горілки, а завершується пиятика коньяком. Кшишек прово­джає додому. Ми йдемо п'яні й веселі. Горлопанимо пісень на весь Полчин-Здруй. Поляк своїх, ми своїх.

На ранок організм, звиклий пробуджуватися о сьомій, не підводить. Схоплююся й швиденько вдягаюся до роботи. Дорогою до станції помічаю, що хворобу як рукою зняло.

Подробнее читайте на gazeta.ua ...